За повідомленням Голови Національної асоціації адвокатів України та Ради адвокатів України п. Л. Ізовітової, РАУ 12-13 жовтня 2018 року в Закарпатті розглянула звернення Голови адвокатів Рівненської області п. С. Удовиченка про проведення Конференції адвокатів Рівненської області в 2018 році. Основною метою цієї Конференції є проведення З’їзду адвокатів України на початку 2019 року.

...
З професійним святом, колеги!...
08 жовт. 2018З професійним святом, колеги!

Адвокатське об'єднання "РівнеПраво" поспішає привітат [ ... ]

Свою процесуальну діяльність припинив Житомирський...
02 жовт. 2018Свою процесуальну діяльність припинив Житомирський апеляційний адміністративний суд.

Про це на своєму офіційному сайті повідомила прес-служ [ ... ]

Спільна заява УГСПЛ та ХПГ щодо проекту Закону «Пр...
28 вер. 2018Спільна заява УГСПЛ та ХПГ щодо проекту Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 9055

6 вересня 2018 року Президент вніс до Верховної Ради Укра [ ... ]

Проект Закону України «Про адвокатуру та адвокатсь...
08 вер. 2018Проект Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від П.Порошенка

На розгляд до Верховної Ради України Президентом Укра [ ... ]

ЮРИДИЧНІ НОВИНИ:

  • Довідник
  • Архів
  • Допомога

Довідник "Рівненщина юридична"
Містить реквізити державних та недержавних установ Рівненської області, які зайняті в сфері правозахисної та юридичної діяльності, а також відомості про підпорядкування та структури цих інституцій...

Архів процесуальних документів містить реально створені та використані юристами процесуальні документи в різних галузях правозахисної діяльності зі зміненими персональними даними клієнтів.

Безкоштовна юридична консультація.
Звернувшись через контактну форму на сайті з запитом про надання допомоги, можна отримати кваліфіковану і безкоштовну консультацію юристів з різних правових питань...

Developed by jtemplate

Автор: Роман Світличний
Друк

У зв’язку з встановленням рівності всіх категорій осіб перед кримінальним законом активна дискусія розвивається навколо визначених виключень із загальних правил регламентації відповідальності, встановлених для окремих груп громадян.

Так, В.Д.Філімонов пише, що зі сфери дії принципу рівності перед законом виключаються неповнолітні особи “…в отношении… возрастной категории лиц, совершивших преступления, – несовершеннолетних – принцип равенства не действует. Особенности личности несовершеннолетних преступников, а также совершенных ими преступлений не позволяют применять к ним те критерии определения содержания и размеров уголовной ответственности, которые предусмотрены в отношении взрослых преступников”[1]

На сьогодні майже ніким не ставиться під сумнів твердження, що неповнолітні особи потребують посиленої кримінально-правової охорони. У зв’язку з цим законодавець у Кримінальному кодексі України виділив окремий розділ, присвячений особливостям кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Як зазначають автори науково-практичного коментаря до Кримінального кодексу України за редакцією І.М.Мельника та М.І.Хавронюка, необхідність виокремлення спеціальних норм про кримінальну відповідальність неповнолітніх обумовлена принципами справедливості, гуманізму, економії кримінальної репресії. Встановлюючи такі особливості, законодавець виходить з фізичних та психічних характеристик осіб цього віку: нестійкості психічних процесів, здатності до навіювання, відсутності достатнього життєвого досвіду, тощо. Виходячи з цього, для виправлення неповнолітніх злочинців часто достатнім є більш м’які заходи, що несправедливо до них ставити такі ж суворі вимоги, як і до дорослих членів суспільства. Тому законодавець визначив для цієї категорії злочинців окрему систему покарань, особливості призначення покарання, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та відбування покарання, погашення та зняття судимості тощо.

При призначення покарання неповнолітнім виникає ряд проблем, що унеможливлює дотримання принципів справедливості, рівності, гуманізму та економії кримінальної репресії. Це у першу чергу зумовлено недосконалістю системи покарань, яка закріплена в ст. 98 КК України і, як наслідок, конструкцією санкцій Особливої частини Кодексу. З огляду на те, що не усі покарання можуть бути застосовані до неповнолітніх, кількість альтернативних санкцій щодо них різко зменшується, а це у свою чергу призводить до різкого зниження можливості індивідуалізації покарання.

І хоча питання кримінальної відповідальності неповнолітніх досліджується вже протягом досить тривалого часу, на існуючу проблему призначення їм покарання увагу звернули В.М.Бурдін, В.Антипов, В.Тютюгін ін. Ними повно та комплексно досліджувалися проблеми застосування до неповнолітніх певних видів кримінального покарання.

Як було зазначено вище, проблема виникає внаслідок недосконалості системи покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітніх. Так, щодо осіб, які досягли 16 років може застосовуватися лише п’ять основних видів покарань (штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк – ч. 1 ст. 98 КК України), а щодо осіб, які вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, – лише два види покарання (штраф та позбавлення волі, оскільки ст.ст. 100, 101 КК України виключають застосування до них громадських та виправних робіт, а також арешту). У цьому контексті неповнолітній злочинець часто знаходиться у гіршому становищі порівняно з дорослою особою, яка вчинила злочин.

На підтвердження цього варто проаналізувати санкції статей Особливої частини Кримінального кодексу України. У значній їх кількості міститься лише два альтернативних види покарання: обмеження волі та позбавлення волі на певний строк (ч. 2 та ч. 3 ст. 109, ст. 110, ст. 116, ст. 117, ч. 1 ст. 189, ч. 1 та ч. 2 ст. 135, ст. 237 КК України та багато інших). Враховуючи положення ч. 3 ст. 61 КК України про те, що такий вид покарання як обмеження волі не застосовується до неповнолітніх осіб, можна дійти висновку, що за вчинення злочинів, передбачених диспозиціями цих статей КК, неповнолітньому може бути призначено покарання лише у вигляді позбавлення волі. Таким чином, він потрапляє у гірше становище порівняно з дорослим злочинцем, якому, виходячи з принципу індивідуалізації покарання, суд може призначити одне із двох покарань, що передбачені санкцією відповідної статті. Поряд з цим необхідно пам’ятати, що з метою покарання неповнолітнього злочинця є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація, на чому наголошує Пленум Верховного Суду України у п. 10 Постанови від 16 квітня 2004 року № 5 “Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх”[2], досягнення якої лише в небагатьох випадках забезпечується шляхом позбавлення волі. А в п. 16 цієї ж Постанови зазначається, що “позбавлення волі на певний строк є найсуворішим видом покарання, що може бути призначене особам, яким на момент вчинення злочину не виповнилося 18 років. Це покарання має застосовуватися до таких осіб тільки тоді, коли у суду є переконання, що застосування більш м’якого покарання не сприятиме виправленню засудженого”[3]. Частина 2 статті 65 КК України вказує на те, що покарання повинне бути необхідним та достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів. Таким чином, у цьому випадку стосовно неповнолітніх осіб практично не діє принцип рівності та справедливості кримінального покарання, принцип економії кримінальної репресії.

Ще у гіршому становищі порівняно з дорослими особами, а також особами які досягли 16 річного віку, перебувають неповнолітні злочинці, що вчинили злочин у віці від 14 до 16 років. Так, відповідальності підлягають особи, які вчинили їх у віці від 14 до 16 років. В санкції ч. 1 ст. 122 КК України (Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження) передбачені такі альтернативні види покарань як  виправні роботи, обмеження волі та позбавлення волі на певний строк. Зважаючи на положення статті 57, статті 61, статті 98 та статті 100 КК України, із усіх цих покарань суд може призначити такому неповнолітньому лише покарання у вигляді позбавлення волі. І тут знову ми стикаємося із проблемою обмеження можливості індивідуалізації покарання, неможливістю забезпечити під час призначення судом покарання додержання принципу його справедливості та гуманізму. Тому, фактично, вважаючи, що застосування до неповнолітнього позбавлення волі є занадто суворим заходом кримінально-правового впливу і не забезпечить досягнення мети покарання, суд змушений шукати шляхи виходу із такої ситуації. Варто погодитися з позицією В.М. Бурдіна, яки звертає увагу на те, що у такому випадку суд повинен шукати підстави для застосування статті 69 КК України, яка дозволяє призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом. Проте варто зазначити, що у такому випадку існує велика ймовірність того, що суд не зможе призначити більш м’яке покарання, оскільки: по-перше, для цього необхідна наявність декількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а їх може і не бути у справі; по-друге, навіть якщо такі обставини будуть в наявності, то суд в порядку застосування статті 69 КК України може вирішувати питання про призначення неповнолітньому у віці від 14 до 16 років тільки штрафу. Відповідно до ч. 1 ст. 99 КК України штраф застосовується до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майн, на яке може бути звернене стягнення. Таким чином, у суду можуть виникнути нові проблеми, оскільки у неповнолітніх віком від 14 до 16 років переважно немає ні майна, на яке б могло бути звернене стягнення, ні заробітку. Тому суд, враховуючи ці обставини, не може призначити йому більш м’який вид основного покарання. Правда, відповідно до вимог статей 65 та 103 КК України він повинен розглянути можливість застосування статті 105 КК (звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру) та статті 106 КК України (звільнення від кримінальної відповідальності та відбування кримінального покарання у зв’язку із закінченням строків давності). Проте, як і випадку застосування статті 69 КК України, не завжди є в наявності визначені цими статтями умови, які служать фактичними підставами для їх застосування до особи при призначенні покарання.

Аналогічна ситуація виникає у випадку засудження неповнолітньої особи віком від 14 до 16 років за ч. 1 ст. 185 КК (Крадіжка), ч. 1 ст. 186 КК (Грабіж), ч.1 ст. 194 КК (Умисне знищення або пошкодження майна), ч. 1 ст. 277 КК (Пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів), де санкції передбачають можливість застосування до них двох альтернативних видів покарання – штрафу або позбавлення волі на певний строк. Відсутність самостійного доходу або майна, на яке може бути звернуто стягнення, унеможливлює застосування до такого неповнолітнього покарання у вигляді штрафу, хоч би й суд прийшов до висновку, що саме штраф є тим покаранням, яке відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. Таким чином суд змушений призначити покарання у вигляді позбавлення волі. У цьому випадку неможливо застосувати норму статті 69 КК України про призначення більш м’якого виду основного покарання, оскільки для неповнолітніх найбільш м’яким видом кримінального покарання відповідно до статті 98 КК України і є штраф.

Кардинально інша ситуація складається при притягненні неповнолітнього до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 296 КК (Хуліганство) або ч. 1 ст. 347 КК (Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу), оскільки їх санкції, передбачаючи широку можливість індивідуалізації покарання, стосовно цієї ж категорії неповнолітніх дозволяють призначити їм покарання лише у вигляді штрафу. Як уже було зазначено, відсутність у такого підсудного самостійного доходжу або майна, на яке може бути звернене стягнення, унеможливлює призначення судом цього виду покарання. Таким чином у випадку, коли немає підстав для збіднення від покарання на підставі статті 105 КК України чи звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст.ст. 45 – 48, 97, 106 КК України це фактично веде до безкарності особи, яка вчинила злочин, та суперечить положенням ст. 1, ст. 3, ст. 4 КК України. На такий же висновок наштовхує і позиція Пленуму Верховного Суду України, викладена у п. 17 Постанови “Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх”, де вказано “якщо санкцією закону, за яким засуджується неповнолітній, передбачено лише такі види покарань, які з огляду на вік підсудного чи його стан не можуть до нього застосовуватися, суд звільняє його від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру, або відповідно до статті 7 КПК України закриває справу і звільняє його від кримінальної відповідальності, або постановляє обвинувальний вирок і звільняє засудженого від покарання”[4]. Можливо припустити, що у даному випадку можна говорити лише про можливість звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру, зважаючи на те, що через його майновий стан до нього не може бути застосовано покарання, передбачене санкцією кримінального закону, – штраф. Проте запропонований Верховним Судом вихід із ситуації є не зовсім правомірним, оскільки ст. 97 КК України передбачає ряд умов для такого звільнення від кримінальної відповідальності: 1) злочин невеликої тяжкості має бути вчинений неповнолітнім вперше; та 2) виправлення неповнолітнього можливе без застосування покарання. Такі умови не завжди можуть бути в наявності. Відтак у цьому випадку існує законодавчий пробіл, який потребує свого негайного врегулювання.

Аналогічна ситуація безкарності виникає і у випадку вчинення неповнолітніми віком від 16 до 18 років злочинів, передбачених ч. 2 ст. 203 КК (Зайняття забороненими видами господарської діяльності), ст. 203-1 КК (Незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва), ч. 1 ст. 224 КК (Виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів), санкції яких передбачають можливість застосування лише такого основного виду покарання, як обмеження волі. А відповідно до частини 3 статті 61 КК України обмеження волі до неповнолітніх не застосовується. Це ще раз підтверджує необхідність внесення змін до Кримінального кодексу України, і не лише до санкцій відповідних статей, а у першу чергу до системи покарань, що можуть призначатися неповнолітнім особам.

Також слід звернути увагу на проблеми призначення покарання неповнолітнім, які вчинили злочини передбачені  ст. 118 КК (Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця) та ч. 1 ст. 135 КК (Залишення в небезпеці). Так, аналіз санкцій цих статей з урахуванням положень ст.. 12 КК України дає підстави зробити висновок, що це є злочини невеликої тяжкості. Відповідно до ч. 2 ст. 102 КК України неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, не може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі. Тому у такому випадку, неповнолітньому, який вперше вчинив злочин передбачений ст. 118 КК України, може бути призначено лише покарання у вигляді виправних робіт. Відповідно до ч. 1ст. 57 КК України таке покарання відбувається за місцем роботи засудженого. Таким чином, якщо неповнолітній на час вчинення злочину чи на час призначення йому покарання не працював, то виникає проблема із тим, який вид покарання може бути застосований до нього. У такому випадку, суд знову-таки змушений шукати виходу із ситуації, оскільки не у кожній справі є обставини, що є необхідною умовою для застосування статті 69 КК України чи статті 105 КК України, яка передбачає можливість звільнення від покарання, і що може в кінцевому результаті призвести до безкарності. Щодо санкції ч. 1 ст. 135 КК України, то у цьому випадку взагалі відсутнє покарання, яке може бути призначене неповнолітньому.

Отже, враховуючи викладене, потрібно зробити висновок про необхідність реформування системи покарань, що застосовуються до неповнолітніх, для відповідності їх принципу рівності осіб перед законом.

 
Автор: Роман Світличний.


 

[1] Филимонов В.Д. Принцип равенства граждан перед законом в уголовном праве // Уголовное право в ХХI веке. С.226

[2] Вісник Верховного суду України, рік 2004, Травень 2004 р., N 5, стор.4

[3] Там же.

[4] Вісник Верховного суду України, рік 2004, Травень 2004 р., N 5, стор.4

Коментарі  

 
0 #1 Клас!Микола Луцюк 30.05.2013, 21:43
Ще раз перечитав статтю.
Я вражений!
Високий науковий стиль і реальна практична проблематика застосування КК України - думаю, такі статті необхідні для вивчення всім професіоналам, які спеціалізуються на кримінальному праві.

Дякую, Роман Вадимович.
Цитата | Скарга
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

ДЛЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА:

Досудове врегулювання спорів та конфліктів
Реєстрація, реорганізація, ліквідація підприємств
Юридичний захист господарської діяльності
Комплексне абонентське обслуговування бізнесу

АНЕКДОТ

Коли приїхав на суд в чуже місто

Шлюбний процес

Якщо шлюби укладаються на небесах, то мій застряг там у якогось лінивого юриста.

Реальність.

Тільки дійшовши до поділу майна, подружжя зрозуміло, як багато в них було спільного.