ДО АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
33028, м. Рівне, вул. Шкільна, 1

                                     

                           Представника Скаржника (Боржника):  Бурої Ольги Мифодівни 
               33028, м. Рівне, 
вул. Грушевського, 5
офіс 206
тел. (099) 345-73-72 

Скаржник (Боржник):    Сокаль Ігор Ігорович
  вул. Старости, 18/4, 

м. Острог,

Рівненська обл., 35800
РНОКПП: 1857512554
Адреса для листування:
с. Рачинці, вул. Мороза, 6,

Острозький р-н, Рівненська обл.

Стягувач:    Держава в особі  Головного управління Державної

Казначейської служби України

у Рівненській області
     33028, м. Рівне, вул. С. Петлюри, 13

 

 

                                                                      Посадова особа державної
     виконавчої служби, дії  (бездіяльність)якої
                                                                                                                                          оскаржуються:    Начальник відділу державної виконавчої служби

Острозького районного управління юстиції Будько О. В.
35800, Рівненська обл.,  
м. Острог, пр-т. Незалежності, 9

                            у справі № 589/398/16-ц




АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА
на ухвалу Острозького районного суду Рівненської області
від 19 вересня 2016 року


19 вересня 2016 року ухвалою Острозького районного суду Рівненської області у справі № 589/398/16-ц у задоволенні клопотання представника  Сокаля Ігора Ігоровича про поновлення строку для подання до суду скарги на бездіяльність державного виконавця відділу державної виконавчої служби Острозького районного управління юстиції щодо стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №54745697 було відмовлено,  скаргу залишено без розгляду.
Вважаю, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права, є незаконною і необґрунтованою, тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті вимог скарги з огляду на таке.
29 вересня 2016 року на ім’я Начальника Державної виконавчої служби Острозького районного управління юстиції Сокалем І. І. було надіслано скаргу, в якій він просив  визнати незаконними дії державного виконавця щодо стягнення сум виконавчого збору понад 10% від відсотків суми, що підлягає стягненню, тобто понад 00000,00 грн. та закінчити виконавче провадження №54745697.
Вказана скарга отримана адресатом 30.09.2016 року.
Відповідно до ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Відлік процесуального строку для надання Начальником відділу ДВС відповіді на скаргу подану в порядку ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» встановлений у 10 днів та розпочинається з дня отримання такої скарги.
Відповідь на скаргу повинна бути надана у встановлений ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» десятиденний строк, тобто до 09 жовтня 2016 року, однак в цей строк відповіді на скаргу Сокаля І. І. – не було надано.
Десятиденний строк для подання особою скарги до суду на бездіяльність посадової особи державної виконавчої служби починає відлік з дня такого порушення (бездіяльності) – тобто з 10 жовтня 2016 року.
Статтею 385 ЦПК України   встановлені строки  для звернення  із  такою скаргою. Десятиденний строк  - з дня, коли особа  дізналася  або повинна була дізнатися  про порушення  її прав чи свобод.
Враховуючи цей факт, вже 13 жовтня 2016 року (на третій день після спливу строку надання відповіді) Сокаль І. І. звернувся зі скаргою на бездіяльність державного виконавця відділу державної виконавчої служби Острозького районного управління юстиції з відповідними вимогами - до суду.
В клопотанні про поновлення строку для подання до суду скарги обґрунтовані підстави для її прийняття.
В Листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.01.2013  № 24-152/0/4-13 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення у цивільній справі» передбачено, що  якщо  обов'язок державного виконавця здійснити певну дію прямо передбачено законом, але строки її вчинення не зазначені (наприклад, за статтею 40 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець за певних умов зобов'язаний звернутися до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини та ін.), то бездіяльність державного виконавця може бути оскаржена в будь-який час, коли особа прийде до висновку, що ця бездіяльність порушує її права чи свободи, оскільки правопорушення є триваючим.
Нездійснення посадовою особою (державним виконавцем) своїх обов'язків, покладених на неї законом, не повинно будь-яким чином призводити до порушення чи обмеження прав суб'єктів права на оскарження її незаконних дій.
Порушення прав Сокаля І. І. по стягненню понад 10 % від суми, що підлягала стягненню з нього згідно виконавчого листа, який визнаний таким, що не підлягає виконанню в частині, є триваючим порушенням, що полягає в стягненні з нього сум виконавчого збору в понад встановленому Законом «Про виконавче провадження» розмірі, яке триває до цього часу, а виконавче провадження, що підлягає закінченню відповідно до п.4 ч.1 ст. 49 «Про виконавче провадження» досі відкрите внаслідок бездіяльності державного виконавця.
Вищезазначені норми  законодавства суд першої інстанції не дослідив належним чином і не врахував, безпідставно залишивши скаргу без розгляду.
Разом з тим, в судовому засіданні 20.10.2016 року суд розпочав слухати справу, взявши пояснення у представника Скаржника та досліджував докази.
 Крім того, суд відкладав розгляд справи для надання сторонами додаткових доказів, які стосувались розгляду справи по суті.
Вирішення  скарги по суті  з вирішенням  одночасно  питання поновлення строку для подання  скарги та постановлення ухвали  про залишення без розгляду  поданої скарги з підстав пропущення процесуального строку  для подання скарги, положеннями  статей 72, 73, 383-386 ЦПК України не передбачено, а отже такий розгляд скарги порушує порядок вирішення питання про поновлення  процесуальних строків.  
Відтак, при постановленні ухвали суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про поновлення строку для подання до суду скарги щодо триваючого порушення прав Сокаля І. І.
Відповідно до п. 4 ч.1ст. 311 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала скасуванню з направлення справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
Відповідно до п.14 постанови № 6 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року „Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах” із змінами і доповненнями, внесеними постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року №4, за подання цієї апеляційної скарги судовий збір не сплачується.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 72, 73, п.15 ч.1 ст.293, 383-386, п. 4 ч.1ст. 311 ЦПК України, -


ПРОШУ СУД:

Ухвалу Острозького районного суду Рівненської області від 19 вересня 2016 року у справі № 54745697– скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

ДОДАТОК:     
1.    Копія апеляційної скарги, в 2 екз.;
2.    Копія довіреності на представника, на 1 арк.





 “__” _______ 2016 р.                                                                                                                                                                                                                                                                    Бура О. М.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

* Всі процесуальні документи, розміщені на цих сторінках сайту, були створені юристами та використані в конкретних цивільних, господарських, адміністративних та інших справах. Персональні дані клієнтів та інших осіб, яких стосуються ці документи, були змінені, або видалені з тексту, з метою нерозголошення адвокатської/юридичної таємниці. Бідь-які співпадання чи утотожнення з конкретними особами носять випадковий характер і не можуть бути розцінені як поширення інформації щодо цих осіб.