Через
Рівненський міський суд
Рівненської області
3000, м. Рівне, вул. Шкільна,1

До Апеляційного суду Рівненської області
33000, м. Рівне, вул. Шкільна, 1


Апелянт (позивач):
Троцюк Ірина Миколаївна
33000, м. Рівне,
вул. Клира, 11, кв. 8


Відповідач:   
Нікончук Людмила Омелянівна
33000, м. Рівне, вул. Бандюри, 28, кв.2

в справі №569/123/15-ц, Суддя Годун М.М.

 



АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА
на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24.12.2015 року
по справі № 569/123/15-ц

 

24 грудня 2015 року Рівненським міським судом Рівненської області ухвалено рішення, яким:
-    відмовлено в задоволенні мого, Троцюк Ірини Миколаївни, позову до Нікончук Людмили Омелянівни про стягнення заборгованості;
-    зустрічний позов Нікончук Людмили Омелянівни до Троцюк Ірини Миколаївни про визнання договорів купівлі-продажу та додатку до них частково недійсними задоволено частково;
-    визнано недійсним п. 2.1 договорів купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями та земельної ділянки від 06.01.2012 року, які укладені між Троцюк І.М. та Нікончук Л.О., що «Розрахунок має відбутися в доларах США», а також Додаток до договору купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями від 06 січня 2012 року, а саме колонку № 3 графіку, що має назву «Сума платежу, дол. США».
Повний текст рішення суду отримано 30 грудня 2015 року.
Позиваючись до суду, я просила стягнути заборгованість, що утворилася за відповідачем по договору купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями від 06.01.2012 року, за період з квітня 2014 року по вересень 2015 року та станом на 26.09.2015 року становила 2 673 830,16 грн., що еквівалентно 124 596,0 дол. США, а також просила стягнути 3% річних з простроченої суми заборгованості в розмірі 36 808,55 грн.
Свої вимоги мотивувала тим, що в 06 січня 2012 року між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями, в умовах якого передбачили валютне застереження та визначили вартість продажу нерухомості в сумі 335 319,00 дол. США(п. 2.1 договору). Укладаючи договір, сторони підписали додаток до нього, в якому визначили графік розстрочення виплати вартості майна, визначеної в доларах США,  та розмір щомісячних платежів при розстроченні.  Свої грошові зобов’язання по сплаті розстроченого платежу вартості нерухомості, визначеної в доларах США, відповідач виконала частково, чергові платежі з квітня 2014 року перестала погашати. Оплата проводилась відповідачем в різний спосіб: готівкою, безготівково на банківські рахунки, відкриті мною та моїм чоловіком Троцюком Ігорем Богдановичем, в гривнях, в доларах США, але кожного разу не більше розміру щомісячного платежу, визначеного в Додатку до договору. Суми оплати, які здійсненні відповідачем, в гривнях сторонами перераховувалися в долари США по курсу НБУ на момент платежу, а ті що в доларах США зараховувались сторонами без конвертації.
Всі переговори з підписання та визначення умов договору, виконання грошових зобов’язань по договору купівлі-продажу вів чоловік відповідача – Нікончук Василь Петрович. На його вимогу я додатково писала інформаційні листи та підсумовуючи розписки в підтвердження того, що попередні платежі за визначений місяць/місяці по графіку виплати закриті. Остання підсумовуюча розписка мною була написана 02 березня 2015 року в підтвердження того, що всього за весь період, починаючи з дати укладання договору та станом на 02.03.2015 року, відповідачем сплачено 139 000,00 дол. США. В травні 2015 року відповідачем було проведено часткову оплату, що з переведенням на дату платежу в дол. США становило 1 914,00 дол. США.
Станом на 26.09.2015 року заборгованість по графіку розстрочення виплати вартості нерухомості  склала 124 596,00 дол. США, що в гривневому еквівалентні становить 2 673 830,16 грн.  У зв’язку  з тим, що черговий платіж за квітень 2014 року та подальші платежі по вересень 2015 року відповідачем не погашені, мною нараховані 3% річних в розмірі 36 808,55 грн. (Див. Розрахунок суми позовних вимог – аркуш справи 171 та аркуш справи 116-117).  
29 вересня 2015 року відповідачем подано зустрічний позов, в якому вона просила визнати частково недійсним пункт 2.1. договору купівлі-продажу складу з адміністративного-побутовими приміщеннями від 06 січня 2012 року та пункту 2.1 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06 січня 2012 року, а саме в тій частині, що «розрахунок має відбутися в доларах США, або в національній валюті по курсу НБУ на день внесення платежу», а також про визнання частково недійсним Додатку до договору купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями від 06 січня 2012 року, а саме колонки № 3 графіку, що має назву «сума платежу, дол. США».
Підставою відмови у задоволені первісного позову та частковому задоволені зустрічного позову стало те, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку, що у договорі купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями від 06 січня 2012 року грошове зобов’язання покупця виражено не в іноземній, а в національній валюті України, а грошовий еквівалент в іноземній валюті зазначений лише додатково; сторони не мали законного права використовувати іноземну валюту як засіб платежу, а відповідно, не мали і права передбачити у Додатку до договору валютний порядок розрахунків; Нікончук Л.О. трактувала умови договору купівлі-продажу таким чином, що сума її зобов’язання визначена в національній валюті, а тому підлягала зарахуванню виключно в гривнях, а при здійсненню платежу в іноземній валюті – підлягала зарахуванню шляхом конвертації відповідної суми платежу в гривню за курсом НБУ. У зв’язку з цим судом першої інстанції пораховано, що всього Нікончук Л.О. за весь період сплачено 3 906 389,90 грн., в той час як по договору купівлі-продажу складу від 06.01.2012 року вартість майна визначена в розмірі 2 682 552,00 грн.

Вважаю, що рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24.12.2015 року по справі № 569/123/15-ц ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального  права, при цьому суд неповно з’ясував усі фактичні обставини справи та не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об’єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Рішення Рівненського міського суду від 24.12.2015 року необхідно скасувати, мої позовні вимоги задоволити, а в задоволені зустрічного позову відмовити, за наступних обставин.

1.    Рішення ґрунтується на неповно встановлених обставинах, які мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.
Під час розгляду справи в судовому засіданні було з’ясовано, що 06 січня 2012 року між сторонами був укладений договір купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями, згідно п. 1.1 якого продавець зобов’язувався передати у власність покупцю, а покупець зобов’язувався прийняти склад з адміністративно-побутовими приміщеннями, що знаходиться на земельній ділянці, яка має кадастровий номер 5724685900:04:029:0092 і сплатити за нього обговорену суму. Згідно  п. 1.2, за даним договором відчужувався склад з адміністративно-побутовими приміщеннями, що розташований за адресою: Рівненська область, Рівненський район, село Корнин, вул. Букова, 2, загальною площею 1837,8 кв.м.
В умовах договору (п. 2.1.) сторони визначили, що продаж приміщення складу з адміністративно-побутовими будівлями вчиняється за 2 682552,00 грн., що по курсу НБУ на день вчинення правочину становить 335319,00 дол. США, які Покупець зобов’язується сплатити Продавцю до 06 грудня 2016 року. Платіж має вноситься щомісячно до 20-го числа кожного поточного місяця в сумі визначеній між сторонами на підставі графіку виплати, укладеного та підписаного сторонами  на момент підписання договору, шляхом зарахування на розрахунковий рахунок відкритий на ім’я Продавця в АТ «Універсал Банк», або «Приват Банк», що в місті Рівному або сплати готівкою. Зазначена ціна встановлена за згодою сторін Договору  є остаточною та не підлягає будь-яким змінам. Розрахунок має відбуватися  в доларах США або в національній валюті по курсу НБУ на день внесення платежу. Фактом підтвердження остаточного розрахунку буде нотаріально посвідчена заява Продавця.
В якості передбаченого пунктом 2.1 Договору графіка виплати, позивачем та відповідачем підписано документ, що має назву «Додаток до договору купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями від 06 січня 2012 року». Факт його підписання сторонами в судовому засіданні не оспорювався та не спростовувався, був підтверджений сторонами.
В Додатку до договору загальна сума платежу визначена в розмірі 378 010 дол. США та  розбита на 59 щомісячних платежів на період з  лютого 2012 року по  грудень 2016 року.
Судом також встановлено, що  06 січня 2012 року позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, загальною площею 0,5479 га, що знаходиться в селі Корнин, вул. Тракторна, 2, Рівненського району Рівненської області, кадастровий номер5724685900:04:029:0092.  Пунктом 4 вказаного договору (а не пунктом 2.1, як зазначено в оскаржуваному рішенні суду) передбачено, що продаж земельної ділянки проводиться за 341 448,00 грн., що на день вчинення угоди по курсу НБУ становить 42 681,00 дол. США, які покупець зобов’язаний сплатити продавцю до 30 грудня 2016 року.   Фактом підтвердження розрахунку буде нотаріально посвідчена заява про повний розрахунок. Розрахунок має відбутися в доларах США або в національній валюті по курсу НБУ на день внесення платежу.
З’ясовуючи обставини щодо укладання сторонами вищезазначених договорів, умов виконання договору купівлі-продажу складу,судом першої інстанції не взято до уваги пояснення сторін, свідчення свідків з приводу того, що загальна сума боргу визначена в розмірі 378 010 дол. США, яка зазначена сторонами в Додатку до договору купівлі-продажу складу від 06.01.2012 року, включає вартість двох об’єктів: нерухомості та земельної ділянки (335 319,00 дол. США + 42 681,00 дол. США = 378 000 дол. США). Сплата щомісячних платежів, розмір яких було визначено в Додатку договору купівлі-продажу складу від 06.01.2012 року, проводилася відповідачем в першу чергу в погашення вартості складу в сумі 335 319,00 дол. США.
Зазначене відповідає п. 2.1 Договору  купівлі-продажу складу від 06.01.2012 року, який містить посилання на графік розстрочення виплати,та підтверджується показаннями свідків, розписками, складеними протягом 2012 року (аркуш справи 90-95), яким суд першої інстанції не надав належної оцінки.
Для прикладу, в розписці від 22.03.2012 року (аркуш справи 91) Троцюком Ігорем Богдановичем підтверджується отримання чергового платежу згідно графіка додатку до договору купівлі-продажу № ВРП 510270 від 06.01.2012 року  в сумі 4910,0 дол. США за березень 2012 року. В розписці від 24.10.2012 року мною підтверджено отримання коштів в сумі 4910,0 дол. США згідно договору купівлі-продажу бази в с. Корнин, вул. Букова, 2 за жовтень 2012 року. В розписці від 24.07.2012 року  (аркуш справи 93) мною підтверджується отримання коштів в сумі 39870,0 грн. в рахунок оплати складських приміщень за липень 2012 року, занотовано еквівалентний розмір в сумі 4 989,00 дол. США, курс 7,993 грн. за 1 дол. США. В розписці від 25.11.2012 року (аркуш справи 95) підтверджується отримання коштів в сумі 39 280,00 грн. в рахунок оплати згідно договору купівлі-продажу від 06.01.2012 за листопад 2012  року, занотовано розмір та курс долару США (7,993 грн. за 1$).
Допитані в якості свідків я та мій чоловік Троцюк Ігор Богданович, який був присутній при укладанні договорів купівлі-продажу, свідчили, що сторони договору визначили вартість майна в доларах США; перемови по укладанню та виконанню договору купівлі-продажу складу завжди вів Нікончук Василь Петрович, покупець Нікончук Л.О. лише підписувала договір;графік розстрочки платежу по договору був запропонований покупцем в день підписання договору; при сплаті чергового платежу в гривнях, кошти перераховувалися в долари США по курсу НБУ на день платежу; максимальна сума, яка надавалася відповідачем, була в розмірі місячного платежу.
Я також свідчила, що перший рік після укладання договору чергові місячні платежі сплачувалися відповідачем вчасно. Потім Нікончук В.П. почав вимагати розписки, оскільки розрахунок проводився в різний спосіб, то готівкою, то по перерахунку на рахунки в банках, то сплачувались моєму чоловіку Троцюку І.Б. Потім на вимогу Нікончука В.П. писала дві підсумовуючі розписки, одну в березні 2013 року, а другу в березні 2015 року. Під час написання зазначених розписок жодних коштів я не отримувала. Стосовно останньої розписки датованої 01 березня 2015 року -  написала на вимогу та під диктовку Нікончука В.П.  про отримання 139000,0 дол. США, маючи на увазі отримання коштів за весь період з дати укладання договору по 01.03.2015 року.  В цей день жодних коштів я не отримувала.
Ухвалюючи рішення, судом першої інстанції неповно з’ясовано та досліджено всі обставини по справі, які мають важливе значення для правильного її вирішення.
Так, в судовому засіданні мої представники та я заявляли клопотання про повторний допит свідка Троцюка Ігоря Богдановича з приводу обставин, які стосуються предмету спору, зокрема, щодо змісту електронної переписки між ним та Нікончуком Василем Петровичем, який стосувався виконання  умов договору купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями та наявності боргу по ньому.
 Після відмови в повторному допиті свідка мною було підтримано клопотання представників про долучення до матеріалів справи та дослідження висновку №5254 експертного дослідження комп’ютерної техніки та програмних продуктів, який був здійснений в порядку приватного звернення Троцюка Ігоря Богдановича на предмет фіксації змісту електронної переписки, що міститься в його електронній скриньці, між електронними адресами Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. та Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її., Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її., за період з січня 2013 року по момент дослідження (висновок складений Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз 19 листопада 2015 року).
Зазначений доказ не було подано та заявлено до початку судового розгляду, оскільки мені не було відомо про достеменний зміст електронних листів, мені було відомо лише про те, що всі переговори з приводу виконання договору купівлі-продажу складу вів чоловік відповідача – Нікончук Василь Петрович, зокрема, шляхом електронної переписки з моїм чоловіком Троцюком Ігорем Богдановичем.  Лише 19 листопада 2015 року Троцюк І.Б. було належним чином зафіксовано зміст переписки та переданий висновок мені. В судовому засіданні, допитані в якості свідка  Троцюк І.Б. та я наголошували на тому, що з приводу укладання та виконання договору завжди спілкувався чоловік відповідача Нікончук В.П.
У наданому Троцюк І.Б. висновку №5254 експертного дослідження зафіксовано зміст його електронного листування з чоловіком відповідачки Нікончуком Василем Петровичем, електронні листи надіслані Нікончуком В.П. з поштової адреси Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її., яка належить Приватному підприємству «Фламінго12-Тойс», власником якого він є (скріншот рекламної сторінки із сайту ПП «Фламінго12-Тойс» та витяг з ЄДРЮО додається). Приватне підприємство зареєстроване за адресою нерухомого майна, купленого Нікончуком Л.О. по спірному договору. Зміст електронних листів безпосередньо стосується виконання договору купівлі-продажу складу від 06.01.2012 року, оскільки, для прикладу, містить уложенні платіжні доручення, розміри та дати  погашення заборгованості по договору.
Так, в електронному листа від 25 лютого 2015 року, Нікончук В.П. запропонував Троцюку І.Б. зустрітися для обговорення умов договору купівлі-продажу складу, при цьому зазначив:  «Пробував знайти покупця на приміщення – 120 тис. не дають. Курс на сьогодні не реальний, платити немає можливості. Просимо переглянути вартість або перевести суму у гривню, пропонуємо змінити загальну вартість із $378010 на $278010. $278010 - $139010 (уже оплачено на сьогодні) = $139000. Залишок $139 000 готові платити у валюті по $1500 щомісяця. У випадку вашої відмови ми готові до розірвання договору. Прошу дати відповідь на цей лист до завтрашньої зустрічі також прошу на завтра підписати лист-звірку про отримання суми $139 010.»
В електронному листі від 28 квітня 2015 року Нікончук В.П. пропонував новий графік розстрочення платежів заборгованості в сумі 139 000,00 дол. США, розмір якої обумовлювався в листі від 25 лютого 2015 року. (електронні листи додаються).
Зміст електронних листів узгоджується із моїми свідченнями, що при зустрічі 02 березня 2015 року з Нікончуком В.П.  в дійсності я не отримувала жодних коштів в рахунок погашення платежів по договору купівлі-продажу складу від 06.01.2012 року, а розписка написана в цей день була підсумовуючою та фіксувала суму коштів отриману за весь період з дати укладання договору по 02.03.2015 року. Також вказаним доказом підтверджується наявність заборгованості відповідача.
З вище перерахованих обставин також слідує, що сторони договору погодили вартість нерухомості в доларах США як основну умову ціни договору, а відповідач розраховувався за придбаний склад черговими платежами в розмірі, визначеними додатком до договору купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями від 06 січня 2012 року, оскільки погодженою валютою боргу був долар США.
Відтак, висновок суду про отримання мною коштів в день написання розписки від 22.03.2013 року на суму 70 510,0 дол. США та  розписки від 02.03.2015 року на суму  139 000,00 дол. США. не відповідає дійсним обставинам справи.
Внаслідок неналежної оцінки наявних в матеріалах справи доказів та неповного з’ясуванню усіх фактичних обставин справи суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, що ціна нерухомості сторонами була визначена в гривнях,  що визначення еквіваленту в доларах США є додатковою умовою, а не основною, що Нікончук Л.О., трактувала умови договору таким чином, що сума її зобов’язання визначена в національній валюті України, а не в доларах США, що на сьогодні відсутня заборгованість по договору купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями від 06.01.2015 року

Відповідно до абз. 10 п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості (ч. 2 ст. 10 ЦПК).
Як зазначає Європейський суд з прав людини,принцип рівності сторін у процесі – у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони(серед інших"Кресс проти Франції"; "Ф.С.Б. проти Італії" від 28 серпня 1991 року, п. 33; та "Кайя проти Австрії", № 54698/00, п. 28, від 8 червня 2006 року).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (див. «Дюлоранс проти Франції» (Dulaurans c. France), no 34553/97, п. 33, від 21 березня 2000; «Донадзе проти Грузії» заява № 74644/01, пп. 32 та 35, від 7 березня 2006).
Всупереч зазначеному судом першої інстанції не дотримано принципів рівності та змагальності, не забезпечено повноти з’ясуванню та дослідженню доказів, внаслідок чого висновки суду є невірними.

2. Оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з неправильним застосуванням норм матеріального права.
2.1. Відмовляючи в задоволені первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, судом нерівно застосовано ст. 533 ЦК України та не застосовано вимоги ст. 1 Першого протоколу до Конвенції  про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2  ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Частиною 1 ст. 691 ЦК України визначено, що покупець зобов’язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно із ст. 524 ЦК України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.
Як визначено ч.1 та ч. 2 ст. 533 ЦК України, грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Із змісту вказаних норм слідує, що сторони договору мають право встановити валютне застереження у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті при укладенні договору. При цьому грошовий еквівалент в іноземній валюті буде виступати складовим елементом ціни договору, тобто валютою боргу.  Зазначене не суперечить чинному законодавству та дає можливість уникнути впливу інфляційних процесів на суму грошових зобов’язань.  
Прикладом правильного застосування ст. 533 ЦК України є ухвала Вищого спеціалізованого суду України від 01.07.2015 року, в якій суд із посиланням на правову позицію висловлену Верховним Судом України у постанові №6-79цс14 від 02.07.2014 року, при розгляді спору в аналогічних правовідносинах скасував рішення апеляційного суду з тих підстав, що суд помилково не визначив еквівалент суми боргу у гривні за офіційним курсом Національного банку України на час ухвалення рішення.
При укладанні договорів купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями та земельної ділянки від 06.01.2012 року сторони передбачили валютне застереження (п. 2.1, додатку до договору), що дає можливість визначити ціну договорів в іноземній валюті – доларах США.
Пункт договору, що містить валютне застереження, мав на меті забезпечити стабільність договору та захист від інфляції, у зв’язку з тривалим його виконанням. Я, як власник майна, погодилася продати своє майно на умовах, які визначені договором купівлі-продажу, з огляду на те, що надалі я зможу щомісячно отримувати чергову частину визначеної вартості майна саме в еквіваленті за офіційним курсом долара США на день здійснення покупцем платежу.  При цьому жодна із сторін договору  не знала про існування юридичних перешкод цій умові.
За таких обставин, визнання недійсними пунктів договорів, які містять валютне застереження щодо вартості майна та порядку розрахунку, безпосередньо суперечить ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист людини та основоположних свобод, де зазначено, що: «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.»
Тобто власник має право, принаймні, очікувати на законних підставах, що покупець сплатить повну суму вартості майна, відповідно до порядку зазначеному в договору купівлі-продажу, і таке очікування можна вважати – в цілях застосування положень ст. 1 Першого протоколу Конвенції – складовою частиною його власності.
Саме до такого висновку дійшов Європейський суд з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006 року, зазначивши, що заявник мав щонайменше «законні сподівання» на дохід відповідно до пункту договору про доларовий еквівалент суми у гривні, і це сподівання може вважатися «майном» у розумінні ст. 1 Протоколу до Конвенції. За таких обставин Європейський суд зробив висновок, що в цій справі мало місце непропорційне втручання в мирне володіння своїм майном, а також було порушено ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року при розгляді справ суди зобов’язанні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відтак судом не застосовано закон, який підлягав застосуванню в даному випадку, і на його підставі не встановив про порушення мого права власності.
Ухвалюючи рішення, суд не врахував, що заявлена зустрічна вимога про визнання недійними окремих пунктів договорів купівлі-продажу майна в частині валютного застереження  не відповідає принципу добросовісності, розумності та справедливості, та спрямована на  уникнення покупцем   відповідальності за невиконання грошових зобов’язань.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений строком або законом. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК).
Як визначили сторони в умовах договору купівлі-продажу складу від 06.01.2012 року (п. 2.1, 3.3.1, додатку до договору) покупець зобов’язаний сплатити ціну мана в розмірі 335 319,0 дол. США в розстрочку, щомісячно сплачуючи обумовлену в графіку суму до 20-го числа кожного поточного місяця. Однак, відповідач свої зобов’язання не виконав, у зв’язку з чим утворилася заборгованість.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на наявну заборгованість, мої позовні вимоги були цілком обґрунтовані. Однак суд першої інстанції невірно визначив правову природу правовідносин, що виникли між сторонами, не застосував норми, що підлягали застосуванню та невірно вирішив спір по суті.

2.2. Пункти спірних договорів, в яких передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті, також не суперечать чинному законодавству.
Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійснені розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно з ч. 2 ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто норми ЦК України не забороняють використовувати іноземну валюту при проведені розрахунку,  а лише спрямовують до закону, котрий встановлює певні правила, обов’язкові  при здійсненні валютних операцій.
Так, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу врегульоване Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання та валютного контролю” №15-93 від 19.02.1993 року (далі - Декрет) та Положенням про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Національним банком України від 14.10.2004 року за №483.
Відповідно до п. 1 ст. 5 Декрету, Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Згідно з підпунктом „г” п. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам (в т.ч. фізичним особам) і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема,  операції з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Як визначено Положенням про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Національним банком України від 14.10.2004 року за №483 (в редакції чинній на день виникнення правовідносин):
- використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) – це використання на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються (п. 1.4 Положення);
- використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії, за виключенням випадків визначених в п. 1.5 Положення;
- дата видачі ліцензії має передувати даті здійснення валютної операції (п. 1.7 Положення);
- для отримання ліцензії заявник має подати Національному банку, визначені в п.2.1 Положення документи, зокрема, фізична особа, яка не є підприємцем, має подати копії паспорту та документу про присвоєння ідентифікаційного номеру;
З аналізу зазначених норм слідує, що індивідуальна ліцензія на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу необхідна на момент здійснення валютної операції, а не на момент укладення сторонами правочину.
В умовах договорів купівлі-продажу сторони визначили альтернативний порядок розрахунку: або в доларах США, або в національній валюті по курсу НБУ на день внесення платежу; або в безготівковому порядку на рахунки відкриті в банківських установах, або готівкою (п. 2.1 договору купівлі-продажу складу, п. 4 договору купівлі-продажу земельної ділянки). При цьому, згідно умов додатку до договору, виконання грошових зобов’язань розпочиналося з лютого 2012 року.
Тобто відповідач мав можливість, або отримати індивідуальну ліцензію та сплачувати в доларах США, або ж сплачувати в гривнях визначеній еквівалентно сумі боргу по курсу НБУ на день платежу. Визначення сторонами у спірних договорах купівлі-продажу валюти боргу і валюти платежу в іноземній валюті відповідає чинному законодавству.
Відповідно до п. 6.1 Положення, проведення резидентом валютної операції без ліцензії тягне за собою відповідальність, передбачену ст. 16 Декрету КМ України „Про систему валютного регулювання та валютного контролю”.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Декрету незаконне використання валютних цінностей як засобу платежу без відповідного дозволу (ліцензії), якщо відповідно до цього Декрету та інших актів валютного законодавства наявність такого дозволу (ліцензії) є обов’язковою, тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством України. Згідно з пунктом 2 даної статті до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються також фінансові санкції.
Таким чином, порушення відповідачем при здійсненні розрахунку правил про валютні операції є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 16 Декрету КМ України „Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, ст. 162 КУпАП, а не підставою для визнання недійсними окремих пунктів договорів купівлі-продажу майна.
Відтак, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права та дійшов помилкових висновків про наявність правових підстав для задоволення зустрічної позовної заяви відповідача. Дії сторони щодо неналежного виконання зобов’язань не тягнуть за собою визнання недійсним правочину, як в цілому, так і окремих його частин.

2.3. При вирішенні питання про задоволення вимог зустрічного позову судом першої інстанції невірно застосовано ст.ст. 261, 267 ЦК України, що визначають порядок перебігу строків позовної давності та наслідки її спливу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки. При цьому, згідно ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Застосовуючи вказані норми, суд першої інстанції дійшов невірних висновків, що        Нікончук Л.О. довідалася про порушення свого права лише після отримання позовної заяви про стягнення заборгованості, оскільки вважала, що сума її зобов’язання про сплату вартості майна по договору купівлі-продажу складу від 06.01.2012 року має визначатися в гривнях, а не в доларах США.
Такий висновок спростовується іншими зібраними доказами по справі, зокрема, додатком до договору купівлі-продажу складу з адміністративно-побутовими приміщеннями від 06.01.2012 року, проведеними нею розрахунками, розписками складеними в 2012 року в підтвердження отриманих коштів згідно графіку розстрочення, зазначеного в Додатку до договору, змістом електронної переписки між її чоловіком Нікончук В.П. та Троцюком І.Б.
Зазначені докази свідчать про те, що, укладаючи договір 06 січня 2012 року, відповідач знала та погодила розмір вартості майна, валюту боргу (зобов’язання), в доларах США.
Таким чином зустрічна позовна заява, подана 29 вересня 2015 року, заявлена відповідачем після спливу строків позовної давності.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт ст. 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначенність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, №22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого королівства»).
Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного суду України від 16 вересня 2015 року справа № 6-68цс15, які відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковими.
Відтак позовні вимоги відповідача в будь-якому випадку не підлягали задоволенню, оскільки заявлені після спливу строків позовної давності.
Однак, судом першої інстанції не було взято до уваги вищевикладені обставини, у зв’язку з чим не була застосована норма ст. 267 ЦК України, яка підлягала застосуванню в даному випадку.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинне бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з’ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.  
Проте оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним нормам процесуального права не відповідає.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 27, 60, 212, 292, 294, 295, 296, 307, 309 ЦПК України,


ПРОШУ:

 

1. Скасувати  рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24.12.2015 року по справі №569/123/15-ц та ухвалити нове рішення яким задоволити мої позовні вимоги в повному обсязі.

2. Здійснити розподіл судових витрат, стягнувши на мою, Троцюк Ірини Миколаївни, користь з Нікончук Людмили Омелянівни розмір судового збору сплачений мною за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

ДОДАТКИ:
1)    Копія цієї апеляційної скарги для відповідача, на 8-ми арк.;
2)    Копія висновку № 5254 від 19.11.2015 р., в 2-х екз., на 2-х арк.;
3)    Копія скріншоту з сайту ПП «Фламінго12-Тойс», в 2-х екз., на 2-х арк.;
4)    Копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та ФОП, в 2-х екз., на 2-х арк.;
5)    Копії додатків до висновку № 5254 від 19.11.2015 р., в 2-х екз, на 80 арк.;
6)    Квитанція про сплату судового збору;


07.01.2016                                                                                                                                                                                                                                                                                      І.М. Троцюк

Додати коментар


Захисний код
Оновити

* Всі процесуальні документи, розміщені на цих сторінках сайту, були створені юристами та використані в конкретних цивільних, господарських, адміністративних та інших справах. Персональні дані клієнтів та інших осіб, яких стосуються ці документи, були змінені, або видалені з тексту, з метою нерозголошення адвокатської/юридичної таємниці. Бідь-які співпадання чи утотожнення з конкретними особами носять випадковий характер і не можуть бути розцінені як поширення інформації щодо цих осіб.