ДО АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
33028, м. Рівне, вул. Шкільна, 1

Представника Позивача: Васюк Ірини Валентинівни
яка діє на підставі довіреності від 28.03.2016 р.
33038, м. Рівне, вул. Морковича, 8, оф.208

Позивач:    Малюк Віктор Олександрович
33000, Рівненська область, м. Рівне, вул. Миру, б. 34, кв.39

Відповідач:    Відділ державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції
33000, м. Рівне, вул. Замкова , 22а
Апелянт (Третя особа, яка не заявляє
самостійних вимог на предмет спору):    Перець Олександр Петрович
33024, м. Рівне, вул. Малиша, буд 217, кВ.13
поштова адреса: 33028, м. Рівне, вул.. Селянська, 1 пов., оф.14
Третя особа, яка не заявляє самостійних
 вимог на предмет спору:    Публічне акціонерне товариство
«Укрсоцбанк»
03150, м. Київ, вул. Ковпака, буд. 29
Код ЄДРПОУ 00039019

Цивільна справа № 569/123/16-ц

ЗАПЕРЕЧЕННЯ НА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

16 серпня 2016 року Рівненський міський суд Рівненської області ухвалив рішення в цивільній справі №569/123/16-ц за позовом Малюка Віктора Олександровича до Відділу державної виконавчої служби Рівненького міського управління юстиції, треті особи - ПАТ "Укрсоцбанк", Пепець Олександр Петрович, про звільнення заставного майна з-під арешту, яким його позовні вимоги були задоволені.
    Вказаним рішенням належний Малюку В.О. на праві власності транспортний засіб марки NISSAN, модель Navara 2.5 TD, 2007 року випуску, кузов №VSKCVND40U0194300, державний номерний знак ВК 0766 АІ, свідоцтво про реєстрацію ТЗ серії ВКВ, №024081, видане 1-им МРВ ДАІ м. Рівне 30.05.2007 року, звільнено з-під арешту накладеного постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції від 18.03.2016 року.
Не погоджуючись з рішенням суду від 16.08.2016 року, представник Перець О.П., третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, звернувся з апеляційною скаргою на вказане рішення суду, виклавши свої доводи та міркування з приводу його незаконності та необґрунтованості.
Апелянт посилається на те, що рішення Рівненського міського суду було винесено внаслідок неповного з’ясування обставин справи та з неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права, а тому вважає, що воно підлягає скасуванню.
Вважаю, що вимоги апеляційної скарги є безпідставними і необґрунтованими, а рішення Рівненського міського суду від 16 серпня 2016 року у справі за №569/123/16-ц є законним і обґрунтованим виходячи з наступного.
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про звільнення з-під арешту заставного майна обґрунтовано виходив з того, що накладення арешту на належний Позивачу Малюку В.О. на праві власності автомобіль марки NISSAN, державний номерний знак ВК 0766 АІ, який перебуває під обтяженням (виступає як предмет застави за Договором застави №738/20-ЗАФ03.16-3 від 30.05.2007 укладеним з заставодержателем - ПАТ "Укрсоцбанк"), порушує права та інтереси Позивача та унеможливлює вирішення ним питання з заставодержателем шляхом позасудового врегулювання, перешкоджає реалізації ним заставного майна, оскільки заставне обтяження виникло раніше ніж накладено арешт, тобто 31 травня 2007 року, а постанова про накладення арешту, винесена державним виконавцем відділу ДВС Рівненського МУЮ 18 березня 2016 року.
Вказаний висновок судом обґрунтований на підставі досліджених в судовому засіданні доказів та у відповідності до положень Закону України «Про заставу» та Закону України «Про виконавче провадження», оскільки в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов"язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Судом при ухваленні рішення було враховано, що зобов"язання, забезпечене заставою Малюком О.В. перед заставодержателем ПАТ "Укрсоцбанк" не виконане, у зв’язку з чим сторони дійшли згоди про реалізацію заставленого майна, з цією метою проведено оцінку предмета застави, ринкова вартість якого відповідно до звіту про визначення ринкової вартості майна, проведеного ПП "Олімп-Консалтінг" від 30.05.2016 року, склала 329 900 грн.
Тому арешт накладений 18 березня 2016 року у виконавчому провадженні №50523085 на належний йому автомобіль марки NISSAN NAVARA, як предмет застави, перешкоджає реалізації заставного майна.
При цьому суд у відповідності до вищезазначених норм у рішенні дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявність боргових зобов’язань Малюка В.О. перед третьою особою - Перцем О.П. не дає підстави для відмови у задоволенні позову про зняття арешту з заставного майна.
Таким чином, судом першої інстанції було всебічно і повно з’ясовано та перевірено всі фактичні обставини справи. Рішення суду ухвалено відповідно до вимог чинного законодавства України, вірно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права.
Обґрунтування правової позиції Перець О.П. в апеляційній скарзі поданій його представником відповідають поясненням в судовому засіданні суду першої інстанції та зводяться до таких підстав:

1.    Представник апелянта зазначає, що висновок про наявність згоди щодо добровільної реалізації автомобіля NISSAN NAVARA, державний номерний знак ВК 0766 АІ, є передчасним, оскільки вважає, що встановлення іншого порядку звернення стягнення на предмет застави повинно бути викладене в додатковій угоді до Договору застави.
З такими доводами не можна погодитись виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право - задовольнити в повному обсязі свої вимоги, що визначені на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойку, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги.
    Відповідно до ст.. 20 Закону України «Про заставу» звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.
Між Малюком В.О. та ПАТ «Укрсоцбанк» укладено договір застави №738/20-ЗАФ03.16-3 від 30.05.2007 р., згідно умов якого сторонами досягнуто згоди щодо умов звернення стягнення на предмет застави: у п.п.4.4. Договору сторони визначили, що за обопільною домовленістю мають право встановити інший порядок звернення стягнення на предмет застави.
    Особливості звернення стягнення на рухоме майно, що є предметом застави, визначені ст. ст. 24 - 33 Закону "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".
    Частина 1 ст. 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" серед інших передбачає такі способи позасудового звернення стягнення обтяжувача на предмет застави, як передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання або продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах, відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; та інші.
Таким чином, оскільки у п.4.4.Договору застави  сторони передбачили право встановити інший порядок звернення стягнення на предмет застави,  тому погоджений сторонами спосіб позасудового звернення стягнення на предмет застави (продаж  обтяжувачем  предмета  забезпечувального обтяження) повністю відповідає як умовам договору так і нормам законодавства та не потребує додаткового внесення змін в Договір застави, як про це помилково зазначено в апеляційній скарзі.
Саме з метою здійснення погодженого між заставодержателем і заставодавцем способу позасудового порядку реалізації заставного майна Малюком В.О. було проведено оцінку заставного автомобіля.
Накладення арешту на заставне майно унеможливлює вирішення питання щодо реалізації предмета застави для задоволення вимог кредитора, з яким досягнуто домовленості щодо добровільної реалізації заставодавцем заставленого майна в позасудовому порядку.
Саме вказані обставини Рівненський міський суд взяв до уваги при ухваленні рішення 16.08.2016р.з метою захисту прав Малюка В.О.

2.    В апеляційній скарзі зазначено про те, що судом першої інстанції не встановлено чи забезпечене заставою зобов’язання є невиконаним і яка заборгованість Малюка В.О. перед ПАТ «Укрсоцбанк».
Проте і з цими доводами представника апелянта погодитись не можна.
В матеріалах справи міститься виписка заборгованості Малюка В.О. по кредитному зобов’язанню станом на 02.06.2016р., згідно якої загальний розмір заборгованості Малюка В.О. становить 1372332,49 грн.
Твердження представника апелянта про «суперечливість» вказаної виписки, «незрозумілі» та невірно проведені нарахування не відповідають дійсності, адже виписка відображає дійсний розмір заборгованості за кредитним договором, суми нарахування пені та процентів проведені згідно умов кредитного договору, на забезпечення якого було укладено Договір застави №738/20-ЗАФ03.16-3 від 30.05.2007 р.
Виписка складена та підписана уповноваженими особами ПАТ «Укрсоцбанк», завірена печаткою, та з врахуванням викладеного є належним і допустимим доказом наявної заборгованості.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання  (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

3.    Представник третьої особи зазначає, що суд першої інстанції передчасно дійшов до висновку про порушення прав позивача.
Не погоджуючись з таким твердженням варто зазначити, що наявність арешту на автомобіль порушує права Малюка В.О., як власника майна та унеможливлює вирішення питання щодо реалізації заставленого майна в рахунок виконання його зобов’язань .
Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном.
В силу ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Статтею 391 ЦК України, визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійснені ним права користування та розпорядження своїм майном.
Доводи  апеляційної скарги про те, що Малюка В.О. не мав права звернутись до суду з позовом про зняття арешту, оскільки з таким позовом мало звернутись ПАТ «Укрсоцбанк» є необґрунтованим.
Відповідно до частини 7 статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом.
Державним виконавцем 18.03.2016р. було накладено арешт на майно, яке перебуває в заставі Банку за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача Перця О.П., який не є заставодержателями вказаного вище транспортного засобу.
Такі дії суперечать вимогам статті 54 Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про заставу» та Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», і порушують законні права Малюка В.О. щодо виконання наявних зобов’язань, які виникли на підставі договору кредиту та були забезпечені заставою спірного транспортного засобу.
Отже, накладення арешту на заставне майно порушує права позивача як боржника, оскільки унеможливлює добровільну (позасудову та поза межами виконавчого провадження) реалізацію цього майна та він не позбавлений права вирішити такий спір у судовому порядку в порядку ч. 7 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження».
Окремо варто зазначити, що рішення суду першої інстанції жодним чином не вплине на права Перця О.П. як Стягувача у виконавчому провадженні, в якому накладено арешт, оскільки згідно ч. З ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі:
-    виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;
-    коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
Право застави виникло до винесення судом рішення про стягнення коштів на користь Перця О.П., вартість предмета застави не перевищує розмір заборгованості Малюка В.О. заставодержателю, обтяження у вигляді застави має перевагу над обтяженням у вигляду арешту, а отже зняття арешту з заставного майна у цьому випадку не впливає на черговість пріоритетів інших обтяжувачів.
Як зазначено в ст.308 ЦПК, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 27, 44, 307, 308 Цивільного процесуального кодексу України, -

       
ПРОШУ СУД:

Апеляційну скаргу Перця Олександра Петровича - відхилити, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 серпня 2016 року у справі № 569/123/16-ц за позовом Малюка Віктора Олександровича до Відділу державної виконавчої служби Рівненького міського управління юстиції, треті особи - ПАТ "Укрсоцбанк", Перець Олександр Петрович, про звільнення заставного майна з-під арешту – залишити без змін.

Додатки:
1) копія довіреності представника Позивача від 28.03.2016 р., на 1 арк.;
2) копія цього заперечення для Сторін, в 3 екз.


18.10.2016                                                                                                                                                                                                                                                           Представник Позивача Васюк І.В.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

* Всі процесуальні документи, розміщені на цих сторінках сайту, були створені юристами та використані в конкретних цивільних, господарських, адміністративних та інших справах. Персональні дані клієнтів та інших осіб, яких стосуються ці документи, були змінені, або видалені з тексту, з метою нерозголошення адвокатської/юридичної таємниці. Бідь-які співпадання чи утотожнення з конкретними особами носять випадковий характер і не можуть бути розцінені як поширення інформації щодо цих осіб.