ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
01024, м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 4-а


Скаржник (Позивач):    Тищук Світлана Василівна
33000, м. Рівне, вул. Щуки, 20, кв. 34

Відповідач:    Фізична особа-підприємець
Гобан Вікторія Володимирівна
30100, м. Нетішин, Хмельницька обл.,
вул. Бутька, буд. 20, кв. 55

    Справа № 569/123/13-ц

 

К А С А Ц І Й Н А   С К А Р Г А
на рішення Апеляційного суду Рівненської області від 30 травня 2015 року

26 березня 2015 року Рівненським міським судом Рівненської області було прийняте рішення у цивільній справі № 569/123/13-ц, яким частково задоволено позов Тищук Світлани Василівни до фізичної особи-підприємця Гобан Вікторії Володимирівни про стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнуто з фізичної особи-підприємця Гобан В.В. на користь Тищук С.В. заборгованість по заробітній платі у сумі 19 822 (дев’ятнадцять тисяч вісімсот двадцять дві) гривні 83 копійки, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 24 889 (двадцять чотири тисячі вісімсот вісімдесят дев’ять) гривень 90 копійок,витрати, пов’язані з проведенням судової експертизи, у сумі 900 (дев’ятсот) гривень 48 копійок, та судові витрати по справі у сумі 447 (чотириста сорок сім) гривень 13 копійок, що складаються з судового збору.
30 травня 2015 року рішенням Апеляційного суду Рівненської області апеляційну скаргу Гобан В.В. на рішення суду першої інстанції задоволено частково, а саме: зменшено суму заборгованості із заробітної плати, яка підлягає стягненню з ФОП Гобан В.В. на користь Тищук С.В. з 19 822, 83 грн. до 16 590 (шістнадцяти тисяч п’ятсот дев’яносто) грн.. 83 коп., а суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення з 24 889,90 грн. до 3 000 (трьох тисяч) грн. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.
Вважаю, що рішення Апеляційного суду Рівненської області від 30 травня 2015 року було прийнято з неправильним застосуванням судом норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, з огляду на наступне.

    По-перше, суд апеляційної інстанції, безпідставно зменшив суму заборгованості із заробітної плати, яка підлягає стягненню з ФОП Гобан В.В. на користь Тищук С.В. з 19 822, 83 грн. до 16 590,83 грн.
Ухвалюючи рішення про стягнення з Гобан В.В. 19 822, 83 грн. суд першої інстанції виходив з того, що за час моєї роботи в період з 10 грудня 2011 року по 05 червня 2013 року заробітна плата мені не виплачувалась.
Змінюючи в цій частині рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зменшив суму заборгованості із заробітної плати з 19 822, 83 грн. до 16 590,83 грн.,  за місяці січень-березень 2012 року, обґрунтовуючи це тим, що відомості на виплату заробітної плати за ці місяці відповідно до клопотання позивачки експерту не направлялись й останнім не досліджувались.
Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачкою на заперечення позовних вимог були надані копії платіжних відомостей на виплату заробітної плати з квітня 2012 року по квітень 2013 року (по дві платіжні відомості на місяць, всього 26 платіжних відомостей).
Згідно з висновком почеркознавчої експертизи №1-56 від 25.06.2014 р., що була проведена за моїм клопотанням на підставі ухвали суду першої інстанції, підписи від мого імені у платіжних відомостях на виплату заробітної плати за період з квітня 2012 по квітень 2013 року вчинено не мною, а іншою особою.
Судом першої інстанції у рішенні чітко зазначено, що оригінали платіжних відомостей за період з грудня 2011 року по березень 2012 року відповідач суду не надала.
 Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи ненадання відповідачкою оригіналів платіжних відомостей за період з грудня 2011 року по березень 2012 року, у справі була заявлена почеркознавча експертиза за наявними оригіналами платіжних відомостей на виплату зарплати за квітень 2012 року - квітень 2013 року, якими відповідачка заперечувала факт невиплати зарплати.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що враховуючи предмет спору та характер спірних правовідносин, саме відповідач, на спростування позовних вимог, має довести ті обставини, що нею своєчасно та у повному розмірі виплачувалася заробітна плата позивачу.
Приймаючи рішення щодо зменшення суми заборгованості по заробітній платі, суд апеляційної інстанції посилався на те, що підписи Позивачки у відомостях  на виплату заробітної плати за січень-березень 2012 року нічим не спростовані.
Однак, такий висновок суперечить ст. 57, 60 ЦПК України, оскільки оригінали спірних платіжних відомостей на виплату заробітної плати за період з квітня 2012 по квітень 2013 року Відповідачкою надані не були,  а на сторону Позивача не покладено обов’язку доведення факту виплати їй заробітної плати за січень-березень 2012 року.
Згідно з ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Крім того, відповідно до ст. 58, ст. 59 ЦПК України, докази, які подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, мають бути належними і допустимими.
Відповідно до ч.1 ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до ч.3 ст.213 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відтак вважаю, що суд апеляційної інстанції змінив рішення Рівненського міського суду від 26.03.2015 р. в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, з порушенням норм процесуального права, а саме ст.ст. 57, 58, 59, 60, 212, 213 ЦПК України, прийнявши необґрунтоване рішення з порушенням норм процесуального права.

По-друге, судом апеляційної інстанції необґрунтовано було зменшено суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 24 889,90 грн. до 3 000 грн., чим порушено ряд норм матеріального права з огляду на таке.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації  провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП передбачена відповідальність працівника за затримку розрахунку при звільненні, так згідно з ч.2 цієї статті при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Також, відповідно до п. 20 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999р. установивши при розгляді справи про стягнення  заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі або наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.  При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Так як, судами встановлено, що з моменту звільнення і дотепер ФОП Гобан В.В. не провела зі мною розрахунку, не довела відсутності в цьому своєї вини, не вчиняла дій щодо часткового погашення заборгованості, вважаю, що відсутні підстави, які могли б вплинути на зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення.
Таким чином, діючим законодавством не передбачена можливість зменшення розміру належних до виплати працівнику сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у разі вирішення спору на користь позивача.
Обґрунтування суду апеляційної інстанції підстав зменшення суми відшкодування з посиланням на «доводи відповідачки, розмір спірної суми, на яку позивачка має право, а також інші суттєві обставини», суперечать вимогам норм матеріального права, мають абстрактний характер, нічим не доведені та не конкретизовані, а тому  зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 24 889,90 грн. до 3 000 грн. є незаконним.
Виходячи з наведеного, вважаю, що Апеляційний суд Рівненської області при прийнятті рішення 30 травня 2015 року порушив норми матеріального права, а саме ст.ст.116, 117 КЗпП та необґрунтовано і безпідставно зменшив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при моєму звільненні.
Згідно з п.1 ч. 1. ст.324 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити у касаційному порядку рішення апеляційного суду, ухвалене за результатами апеляційного розгляду.
Відповідно до ч.1 ст. 339 ЦПК України установивши, що апеляційним судом скасоване судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.
Отже, рішення Апеляційного суду Рівненської області від 30 травня 2015 року прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню, з залишенням в силі рішення Рівненського міського суду від 26.03.2015 року.
Також, звертаю увагу суду, що я була звільнена від сплати судового збору за пред’явлення позову в Рівненський міський суд на підставі п.1 ч.1. ст.5 ЗУ «Про судовий збір», де передбачено, що від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.
Враховуючи положення п.6 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних правах» згідно якого позивачі, які звільнені від сплати судового збору при пред'явленні окремих позовів, і деякі категорії осіб незалежно від виду позову звільняються від сплати судового збору не лише при пред'явленні позову, а й при поданні апеляційних чи касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами та Верховним Судом України, сплата судового збору за подання цієї касаційної скарги мною не здійснюється.
Виходячи з вищевикладеного та керуючись ст.ст.116, 117 КЗпП, п. 20 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999р,   ст.ст. 57, 58, 59, 60, 212, 213, 324, 326, 336, 339 ЦПК України, -

 

ПРОШУ СУД:

Постановити ухвалу про скасування рішення Апеляційного суду Рівненської області від 30 травня 2015 року та залишити в силі судове рішення Рівненського міського суду від 26 березня 2015 року.

Додатки:
1.Копія рішення Рівненського міського суду від 26 березня 2015 року;
2.Копія рішення Апеляційного суду Рівненської області від 30 травня 2015 року;
3.Копія касаційної скарги для Відповідача.
 

18 червня 2015 року                      __________                                                                                                                                                                                                                                        С.В. Тищук


Додати коментар


Захисний код
Оновити

* Всі процесуальні документи, розміщені на цих сторінках сайту, були створені юристами та використані в конкретних цивільних, господарських, адміністративних та інших справах. Персональні дані клієнтів та інших осіб, яких стосуються ці документи, були змінені, або видалені з тексту, з метою нерозголошення адвокатської/юридичної таємниці. Бідь-які співпадання чи утотожнення з конкретними особами носять випадковий характер і не можуть бути розцінені як поширення інформації щодо цих осіб.