Створено: 11 липня 2016 Автор: С.В. Хилевич

Проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбних відносин: права і обов’язки, застосування судами законодавства, що регулює правовідносини, та юридична проблематика.
Судовою палатою з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області узагальнено практику застосування судами області законодавства про право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

У ході вивчення узагальнюваних питань досліджено нормативно-правове і теоретичне підґрунтя правовідносин між жінкою і чоловіком, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу; проаналізовано статистичні дані місцевих судів області, їх динаміку, кількість розглянутих справ за період з 2015 року по І квартал 2016 року; з’ясовано законодавче врегулювання справ зазначеної категорії; проблемні питання правозастосовчого характеру; в чому полягає складність предмета доказування; з якого часу існуюча судова практика встановлює факт спільного проживання чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу; питання залучення до участі в справі третіх осіб, права яких могли бути порушені рішенням суду; проблемні питання, які виникають у суддів при розгляді справ цієї категорії, а також інші спірні питання, які потребують роз'яснень.
Встановлено, що ще з римських часів існував прообраз фактичного шлюбу під назвою "конкубінат", який визначався як дозволене законом співжиття, коли у чоловіка було відсутнє бажання вступати до шлюбу, а у жінки – намір наслідувати соціальне становище чоловіка. Діти, що народжувалися від конкубінату, мали обмежені права спадкування. В Середні віки конкубінат і церковний шлюб існували як рівно поширені союзи. Пізніше позиція церкви, що вживала репресивних заходів до пар, які жили в "блуді", призвела до тотальної заборони конкубінату, тим не менше, так і не змогла витіснити його повністю.
Пізніше, в тому числі і в радянські часи, під терміном "цивільний шлюб" розуміли сімейні відносини, не освячені таїнством вінчання і не зареєстровані в уповноважених спеціально для цього державних органах. Сімейні спілки, в яких чоловіка та дружину поєднували виключно кохання й усний договір, називали "співжиттям", а про дітей, народжених у такому союзі, могли сказати страшне слово – "незаконнонароджений".
Останнім часом дедалі більше пар живуть спільно, однією сім'єю без державної реєстрації шлюбу, в так званих "фактичних шлюбних" відносинах. Саме так юристи визначають сьогодні незареєстровані державою відносини між чоловіком і жінкою. Інколи ще використовують поняття "фактичний шлюб".
На сьогодні відносини між чоловіком і жінкою можна назвати "фактичним шлюбом" за таких умов. По-перше, коли пара проживає на одній території, по-друге, коли веде спільне господарство і, по-третє, коли не реєструє свої відносини в органах державної влади.
Тобто термін "проживання однією сім'єю" не потрібно розуміти буквально, адже факт реєстрації (проживання) жінки і чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов’язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Як визначає частина 2 статті 3 Сімейного кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільними побутом, мають взаємні права і обов’язки. З наведеного правила випливає основна ознака подружніх відносин: наявність факту ведення спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї.
Натомість згідно зі статтею 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав і обов’язків подружжя.
Однак вони можуть бути членами однієї сім'ї, оскільки сім'я створюється не тільки за принципом шлюбу, кровного споріднення, а й з інших підстав, не заборонених законом, і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Сімейний кодекс України врегульовує майнові відносини між жінкою та чоловіком, які спільно проживають без реєстрації шлюбу, і цим він розширив коло учасників сімейних правовідносин.
Уперше визнавати такі відносини між чоловіком та жінкою започаткував Цивільний кодекс Української РСР у статті 283, за правилами якої заслуговують окремого розгляду права осіб, які перебувають у так званих "фактичних відносинах". Оскільки такі особи проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство, вони, за судовою практикою, що склалася, визнаються, як правило, членами сім'ї і, таким чином, мають рівне право на житлову площу.
Цю тезу повторив Житловий кодекс УРСР, визначивши у статті 64 поняття члена сім'ї.
Потім, не називаючи "фактичні відносини", стаття 17 Закону України "Про власність" закріпила набуте в результаті спільної праці членів сім'ї як їхню спільну сумісну власність.
Після прийняття цього Закону, а також постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22 грудня 1995 року "Про судову практику у справах за позовом про захист приватної власності", суди почали застосовувати норму частини 1 статті 17 Закону України "Про власність" у майнових спорах осіб, які проживали однією сім'єю, тобто які знаходилися у фактичних шлюбних відносинах, а після набуття чинності Сімейним кодексом України стали визнавати права фактичного подружжя на майно на підставі статті 74 цього Кодексу.
У зв’язку з тим, що не існувало та й не існує в законодавстві визначення "фактичні шлюбні відносини", "фактичне подружжя", науковці дають їм таке поняття: "Фактичні шлюбні відносини за своєю суттю – це шлюбні відносини, які не мають державного визначення та реєстрації. Вони відзначаються серйозністю намірів сторін і спрямовані на тривале співжиття жінки та чоловіка. Через це для теорії та практики важливим є визначення ознак фактичних шлюбних відносин" (І.Жилінкова. "Особливості правового статусу фактичного подружжя"// Нотаріат і наука. - №3, березень, 2008 р., с. 56).
Згідно зі статтею 105 (2) Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР, доказом фактичних шлюбних відносин були:
- факт спільного проживання;
- наявність при цьому проживанні спільного господарства;
- виявлення подружніх відносин перед третіми особами;
- особисте листування та інші документи;
- взаємна матеріальна підтримка;
- спільне виховання дітей та інше.
Такі ж докази проживання жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу (фактичні шлюбні відносини) містяться і в статті 74 Сімейного кодексу України, однак з умовою, що такий шлюб не визнаватиметься судом, якщо будь-хто з них у цей час знаходиться в іншому зареєстрованому шлюбі. У цьому випадку спір про майно вирішуватиметься за правилами Цивільного кодексу України (пункт 2 статті 368).
Пленум Верховного Суду України в пункті 20 своєї постанови від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя" чітко визначив права фактичного подружжя, які повинен мати на увазі суд при розгляді спорів про майно: "При застосуванні статті 74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю". Проте зазначивши про майно, Верховний Суд України замовчує інші права такого подружжя щодо їхніх дітей, які народилися в такому шлюбі, розпорядження майном, вступ в договірні відносини і таке інше.
Слід зазначити, що ці подружжя не набувають таких особистих взаємних прав і обов’язків, які передбачені для подружжя, що знаходиться в зареєстрованому шлюбі і визначені статтями 49-56 Сімейного кодексу України. Вони також не набувають право на зміну прізвища.
Що стосується дітей, які народилися у такому шлюбі, то їх правове положення регулюватиметься статтями 125, 126, 128, 129, 130-132 Сімейного кодексу України, тобто визнання батьківства або материнства повинно бути добровільним або воно буде визнано за рішенням суду.
Таким чином, у статі 74 Сімейного кодексу України чітко закріплені тільки майнові права фактичного подружжя, які передбачені для подружжя, шлюб яких зареєстрований, в главі 8 цього Кодексу і то за винятком деяких умов. Це означає, що майно, набуте цими особами під час спільного проживання, належить жінці та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, догляд за тяжко хворими батьками тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута під час спільного проживання, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Фактичне подружжя має однакові права (як і зареєстроване подружжя) на володіння, користування, розпорядження майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.
Однак законодавцем нечітко виписані права фактичного подружжя відносно розпорядження майном, передбаченого статтею 65 Сімейного кодексу України. Для розпорядження майном дана стаття конкретно виписала право розпорядження ним подружжям, які знаходяться в зареєстрованому шлюбі. Як і в законі, так і в Порядку вчинення нотаріальних дій, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296\5, записано, що дружина та чоловік укладають договори, вони дають письмову згоду на укладення договору одним з подружжя тощо.
Для того, щоб можна було визнати спільним майно фактичного подружжя, необхідно довести, що обидва з подружжя знаходилися у фактичному шлюбі, а цей факт необхідно доказувати лише в судовому засіданні. Такий факт встановлюється судом у порядку окремого провадження (пункт 5 статті 256 Цивільного процесуального кодексу України).
Тільки при наданні нотаріусу рішення суду, яке набрало чинності, про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка і жінки, які не зареєстрували шлюб, нотаріус вчиняє нотаріальну дію щодо договорів про розпорядження їхнім майном відповідно до статті 74 Сімейного кодексу України. Це рішення дає також можливість фактичному подружжю провести в суді поділ майна відповідно до глави 8 Сімейного кодексу України, визнати договір недійсним тощо.
Згідно із пунктом 5 частини 1 статті 256 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, якщо вони не знаходяться в іншому шлюбі.
У тому випадку, якщо чоловік та жінка, які спільно проживають, знаходяться (знаходиться) в іншому шлюбі, суд повинен відмовити у відкритті провадження у справі, оскільки таке встановлення факту відповідно до статті 74 Сімейного кодексу України не породжує прав і обов’язків цих осіб щодо спільного майна.
Заява про встановлення такого факту може бути подана за місцем проживання заявника.
Заява про встановлення факту спільного проживання чоловіка і жінки без шлюбу, які не перебувають в іншому шлюбі, приймається судом щодо тих відносин, які виникли після 1 січня 2004 року, адже правовідносини, що виникли раніше, не породжують таких юридичних наслідків.
Норми статті 74 Сімейного кодексу України не обмежують і не встановлюють часу спільного проживання чоловіка та жінки без шлюбу для поділу спільно набутого майна – вони повинні довести суду початок і кінець такого проживання та набуття в цей період спірного майна.
Для правильного і своєчасного розгляду справи про встановлення факту суд повинен у своєму розпорядженні мати такі докази:
- свідоцтво про народження дітей, в якому фактичне подружжя в добровільному порядку записаний батьком (матір'ю);
- вини писки з будинкової книжки або паспорта, з яких буде видно, коли і як хто зареєстрований чоловік (жінка), коли знятий з реєстрації та в зв’язку з чим;
- різного роду документи, з яких буде видно, що фактичне подружжя вважало себе подружжям;
- анкети, інші документи, які оформляються за місцем роботи, в органах Пенсійного фонду України, військкоматі тощо;
- різного роду заяви, які подаються на одержання субсидій, пільг;
- оформлення заповітів;
- ділове і особисте листування (листи, фотографії, картки тощо), з яких було би видно, що фактичне подружжя вважало себе дружиною і чоловіком, вели спільне господарство, піклувалися одне про одного;
- квитанції на ім'я одного і другого зі сплати комунальних послуг, інші витривати щодо утримання будинку, квартири;
- спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності, дані про реєстрацію рухомого майна);
- довідка комунальної дільниці, вуличного комітету про те, що фактичні подружжя проживають разом, з якого часу;
- дані, що фактичні подружжя не знаходяться в іншому зареєстрованому шлюбі.
Даний перелік документів та доказів не є вичерпним, оскільки в різних ситуаціях та за різних обставин можуть бути надані й інші докази, наприклад, показання свідків, акти комісій, вихід суду за місцем проживання фактичного подружжя.
У рішенні про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без шлюбу необхідно вказувати:
- дані про чоловіка та жінку, їх сімейний стан до створення цієї сім'ї;
- точно зазначити, коли вони стали спільно проживати (дату) і де проживали (дата, адреса, кому належить житло тощо);
- у чому полягало їх спільне проживання (як чоловіка, так і дружини);
- докази, на підставі яких був встановлений цей факт;
- якщо спільне проживання було закінчене, то коли (дата) та з чиєї вини.
Постановою Верховного Суду України від 7 листопада 2011 року у справі №6-44цс11 висловлено правову позицію, за якою правові наслідки як встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу, так і встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 Сімейного кодексу України пов'язується виключно з набранням законної сили рішенням суду, яким такі юридичні факти встановлені.
Згідно із абз. другим частини 1 статті 360 (7) Цивільного процесуального кодексу України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України , має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Як зазначалося, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини і чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Тобто, коли чоловік і жінка перебувають у зареєстрованому шлюбі, поділ майна у разі розлучення, як правило, не викликає особливих труднощів, адже момент реєстрації шлюбу та розірвання чітко визначений відповідними документами.
Щодо поділу майна, нажитого чоловіком і жінкою за час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, то, як зазначалося, згідно зі статтею 74 Сімейного кодексу України у цьому випадку майно належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. В такому разі поділ майна буде такий само, як і при зареєстрованому шлюбі. Тут необхідно підкреслити, що чоловік та жінка не повинні перебувати в іншому шлюбі. Як викладено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", при застосуванні статті 74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактично шлюбних відносинах, судам необхідно врахувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі. Досить нерідко виникають ситуації, коли чоловік та жінка зареєстровані в іншому шлюбі, але не проживають разом.
Тобто процедура поділу спільного сумісного майна, набутого особами в цивільному шлюбі з 2004 року, є такою самою, як і майна осіб, які перебувають в офіційному шлюбі. Водночас незареєстрований шлюб має свою специфіку як у питанні правового захисту осіб, так і щодо поділу спільного майна, яке особи набули під час фактичних шлюбних відносин.
Безумовно, що проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав і обов’язків подружжя. Як свідчить аналіз змісту статті 74 цього Кодексу, це положення може розглядатися як загальне правило. Проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без державної реєстрації шлюбу є підставою для виникнення у них права спільної сумісної власності на майно, набуте за час спільного проживання. Водночас, оскільки норми частини 2 статті 74 Сімейного кодексу України поширюють на фактичне подружжя усі положення глави Сімейного кодексу України "Право спільної сумісної власності подружжя", вони, як і зареєстроване подружжя, мають право за договором передбачати, що таке майно є об’єктом спільної часткової власності або особистої власності кожного з них.
Сімейне законодавство не називає договори фактичного подружжя щодо належного йому майна і не встановлює межі договірної ініціативи сторін. У своєму договорі фактичні подружжя вправі закріпити режим майна, набутого під час спільного проживання, порядок користування роздільним майном жінки і чоловіка, правила, що стосуються витрат на утримання майна. Ці договори не потребують обов’язкової нотаріальної (складної) форми. Достатньо простої письмової форми.
Слід також вказати, що право фактичного подружжя на визначення правового режиму майна не може визначатися шлюбним договором, адже право на його укладення мають лише особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, або особи, шлюб між якими вже зареєстрований. Як випливає зі змісту Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, особи, які проживають однією сім'єю, мають право визначити правовий режим майна, зокрема, на підставі договору про спільне проживання та ведення спільного господарства.
Таким чином, фактичне подружжя може так само як і подружжя, яке знаходиться в зареєстрованому шлюбі, визнати свої майнові права та обов’язки, маючи рішення суду про встановлення факту спільного проживання, в будь-якому договорі, за винятком шлюбного договору.
Закріплене в статті 74 Сімейного кодексу України регулювання майнових відносин між фактичними подружжями, надання спільної сумісної власності і права на рівність часток на майно, нажите під час проживання чоловіка і жінки однією сім'єю без шлюбу, є свідченням державної охорони сім'ї, яка відповідно до статті 51 Конституції України не пов'язується з підставами її створення.
Видається таким, що заслуговує на особливу увагу, і питання спадкування прав і обов'язків одного із членів сім'ї, які проживали без реєстрації шлюбу.
За правилом статті 1258 Цивільного кодексу України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Той з подружжя, який пережив спадкодавця, належить до першої черги спадкоємців (стаття 1261 Цивільного кодексу України). При цьому йдеться лише про зареєстрований шлюб. Таким чином, проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без укладення шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу згідно зі статтею 1261 Цивільного кодексу України.
Водночас, відповідно до статті 1264 Цивільного кодексу України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини. Отже, у питанні черговості спадкування за законом особи, що перебувають у зареєстрованому шлюбі, і такі, що фактично проживають однією сім'єю, належать до різних черг спадкування – першої та четвертої відповідно. А тому чоловік та жінка, що проживали спільно однією сім'єю, спадкуватимуть лише за відсутності спадкоємців першої, другої і третьої черг.
Також необхідно звернути увагу і на те, що право на спадкування у четверту чергу належить не лише чоловікові (жінці), що проживали спільно однією сім'єю. Таке право належить також іншим особам, наприклад, вітчиму, мачусі, пасинкам, пасербицям, іншим особам, що проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п’ять років до відкриття спадщини.
До спадкоємців четвертої черги не належить особа, яка хоч і проживала спільно зі спадкодавцем, однак перебувала в зареєстрованому шлюбі з іншою особою.
Згідно із частиною 2 статті 1259 Цивільного кодексу України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкодавцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона потягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Таким чином, за наявності обставин, вказаних у статті 1259 Цивільного кодексу України, чоловік (жінка), що проживали спільно зі спадкодавцем однією сім'єю можуть отримати право на спадкування разом із спадкоємцями попередніх черг. Спір про таке право вирішуватиметься в судовому порядку.
Щодо показників судової практики, яка склалася в судах області, то за категорією справ, що узагальнюється, за час із січня 2015 року по березень 2016 року вони виглядають таким чином:

№ п\п

Місцевий суд області

(назва)

Надійш-ло заяв (позовів)

усього

Загальна кількість справ, що

розгля-нуті

Справи за заявами про встанов-лення факту прожи-вання однією сім'єю

Справи за позовами про

визнання майна спільною сумісною власністю

Справи про поділ спільного сумісно-го майна

З них: з ухвале-нням рішення

по суті

З них: з поста-новлен-ням ухвали про закри-тя, зали-шення без розгля-ду чи повер-нення

 

1

Березнівський районний суд

-

-

-

-

-

-

-

2

Володимирецький районний суд

1

1

-

1

-

1

-

3

Гощанський районний суд

-

-

-

-

-

-

-

4

Демидівський районний суд

-

-

-

-

-

-

-

5

Дубенський міськрайонний суд

-

-

-

-

-

-

-

6

Дубровицький районний суд

1

1

1

-

-

-

-

7

Зарічненський районний суд

-

-

-

-

-

-

-

8

Здолбунівський районний суд

-

-

-

-

-

-

-

9

Костопільський районний суд

2

2

-

1

1

1

1

10

Корецький районний суд

1

-

-

-

-

-

1

11

Кузнецовський міський суд

-

-

-

-

-

-

-

12

Млинівський районний суд

-

-

-

-

-

-

-

13

Острозький районний суд

-

-

-

-

-

-

-

14

Радивилівський районний суд

-

-

-

-

-

-

-

15

Рокитнівський районний суд

-

-

-

-

-

-

-

16

Рівненський міський суд

4

4

-

2

2

4

-

17

Рівненський районний суд

4

4

-

2

2

-

4

18

Сарненський районний суд

2

2

-

1

1

2

-

 

СУМАРНА КІЛЬКІСТЬ СПРАВ ПО ОБЛАСТІ

15

14

1

7

6

8

6

Статистичний аналіз судової діяльності області свідчить про невисоку (порівняно з деякими іншими категоріями цивільних справ) динаміку звернень осіб із заявами чи позовами до суду та вирішення справ з приводу встановлення фактів проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна об’єктом права спільної сумісної власності і поділ майна, набутого чоловіком та жінкою за час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбних відносин. 

Найбільш характерною особливістю спорів про майно, що набуте чоловіком і жінкою під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, є наявність обов’язкової вимоги позивача про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу протягом визначеного часу. Без пред’явлення цієї вимоги інші позовні вимоги слід вважати передчасними, а тому такий позов до задоволення підлягати не може.
Такої практики додержуються всі місцеві суди області і вона вбачається правильною.
З перевіреної судової практики встановлено й випадок звернення заявника до суду безпосередньо в порядку окремого провадження за встановленням факту, що має юридичне значення.
Так, 24 лютого 2016 року Дубровицьким районним судом залишено без розгляду заяву Я.М., заінтересовані особи: Людинська сільська рада і Дубровицька районна державна нотаріальна контора; про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу з тих міркувань, що встановлення факту, який має юридичне значення, пов'язується зі спором про право цивільне. Однак з такими висновками не погодився Апеляційний суд Рівненської області, встановивши 13 квітня 2016 року зазначений юридичний факт і зазначивши, що його встановлення є необхідним для прийняття спадщини в позасудовому порядку через нотаріальну контору, тобто без судового спору.
Іноді при вирішенні спірних правовідносин суди допускають помилки і в застосуванні норм матеріального права.
Наприклад, рішенням Рівненського міського суду від 28 грудня 2015 року позов Д.Г. до М.Т. задоволено: встановлено факт їх проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу протягом часу з листопада 2003 року по лютий 2015 року; визнано спірні житловий будинок, земельну ділянку та автомобіль об’єктами права спільної сумісної власності.
Колегія суддів апеляційного суду своєю ухвалою від 19 квітня 2016 року змінила рішення суду першої інстанції, визначивши інший час їх проживання – з 1 січня 2004 року по лютий 2015 року, а в решті залишивши без змін. Підставою для зміни рішення було те, що Сімейний кодекс України набрав чинності разом із Цивільним кодексом України, тобто з 1 січня 2004 року, в зв’язку з чим до того часу положення статі 74 Сімейного кодексу України ще не діяли. Тому правові наслідки проживання чоловіка і жінки однією сім'єю без шлюбу щодо набутого майна до 1 січня 2004 року законом ще не прирівнювалися до тих наслідків, які наступали в зареєстрованому шлюбі.
Бувають випадки, коли рішенням суду першої інстанції вирішуються питання про права і обов’язки осіб, які участі в справі не брали.
Так, заочним рішенням Рівненського міського суду від 22 вересня 2015 року позов задоволено: встановлено факт проживання К.С. і Б.Т. однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 2005 року по 10 грудня 2010 року; визнано, що спірний житловий будинок був набутий відповідачем під час проживання з позивачем та являвся їхньою спільною сумісною власністю.
Між тим, колегією суддів апеляційного суду 15 лютого 2016 року з’ясовано, що К.С. звернувся до суду з зазначеним позовом, а суд вирішив справу в той час, коли власником спірного житлового будинку вже була С.О., яка участі в справі не брала. В зв’язку із цим апеляційну скаргу С.О. було задоволено, а К.С. відмовлено в позові до Б.Т. про визнання будинку таким, що набутий під час спільного проживання сторін однією сім'єю як чоловіка та жінки без шлюбу.
Є непоодинокі випадки, коли під час судового розгляду справи сторони шляхом взаємних поступок укладають мирову угоду, яка визнається судом, або позивач заявляє про залишення позову без розгляду.
Така практика є характерною для Рівненського районного суду, де з усіх 4 справ цієї категорії у 2 справах провадження закрите в зв’язку з визнанням судом мирової угоди, в 1 справі позовну заяву залишено без розгляду, а 1 позовну заяву повернуто через наявність відповідного клопотання позивача.
При розгляді справ цієї категорії судами в основному дотримуються вимоги Закону України "Про судовий збір". У випадках неповної сплати судового збору чи відсутності оплати взагалі суди, як правило, реагують на допущені позивачем (заявником) процесуально-правові порушення і вживають відповідних заходів до їх усунення.
Наприклад, у вересні 2014 року до Володимирецького районного суду звернулася П.Н. із позовом до С.Є. про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю та визнання права власності на майно. При пред’явленні позову позивачем було сплачено судовий збір частково – лише за вимогу про визнання права власності. В зв’язку з цим 1 квітня 2015 року суддею було зобов’язано П.Н. доплатити 243, 60 гривень судового збору за немайнову вимогу, що було виконано позивачем.
Так само 10 лютого 2016 року суддею Корецького районного суду залишено без руху і надано позивачу строк для сплати судового збору при пред’явленні Д.Т. позову до Б.Й. про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ. Оскільки позивач не усунула недоліки, тому 23 лютого 2016 року суддею визнано позовну заяву неподаною і повернуто.
Однак перевірені статистичні дані не повністю відображають всю соціально-правову актуальність і повноту прав та обов'язків їх учасників у сучасному суспільстві.
Зрозуміло й те, що кількість та різноманітність спорів між учасниками зареєстрованого в шлюбі подружжя є набагато більшими, оскільки узагальнювані правовідносини є значно менш поширеними.
Разом з тим, регулювання майнових відносин між чоловіком і жінкою, що проживають однією сім'єю, але без державної реєстрації відносин, це не крок назад, а навпаки – крок уперед, оскільки сприяє утвердженню добросовісності у їхніх відносинах.
Судова практика в питаннях правового режиму майна між особами, котрі набули таке майно в період "цивільного шлюбу", з кожним роком заповнює все більше прогалин та усуває непорозуміння, що виникають у процесі застосування норм сімейного законодавства. Проте сімейні відносини є настільки різноманітними, що до вирішення кожної життєвої ситуації необхідно підходити індивідуально.
Дане узагальнення обговорено на щомісячному семінарському занятті суддів місцевих судів 27 травня 2016 року в Апеляційному суді Рівненської області.


Хилевич Сергій Віталійович,
суддя-спікер Апеляційного суду Рівненської області.

Коментарі  

 
0 #1 Узагальнення.Микола Луцюк 15.07.2016, 09:06
Я б рекомендував це почитати всім юристам, які стикаються з сімейними правовідносинам и.
Цитата | Скарга
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

ОСТАННІ НОВИНИ