Створено: 28 січня 2016 Автор: Аліна Стовба

Верховний Суд України надав правовий висновок з цього питання при розгляді справи про звернення стягнення на предмет іпотеки №6-482цс15 від 20.01.2016 р.

Так, Банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки. Мотивуючи вимоги тим, що між Банком та Відповідачем був укладений договір про надання відновлюваної кредитної лінії. З метою забезпечення належного виконання зобов’язання за кредитним також був укладений договір іпотеки, за умовами якого боржник передав в іпотеку належне йому на праві особистої приватної власності нерухоме майно. Так як Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконував, утворилась заборгованість, яка і стала підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва позов задоволено: в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, шляхом визнання за Банком права власності на цю нерухомість.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12 листопада 2014 року рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 25 лютого 2014 року змінено, виключено з мотивувальної частини рішення посилання на статтю 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», у решті судове рішення залишено без змін.
Відповідач звернулась з заявою до Верховного суду України та на підтвердження підстав подання заяви про перегляд судових рішень заявниця надала ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 жовтня, 19 листопада та 3 грудня 2014 року, 11 і 18 березня 2015 року.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходила з такого.
Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 33 та статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до умов іпотечного договору, укладеного між Банком, та Відповідачем, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов’язання (пункт 4.1 іпотечного договору).
Пунктом 4.5 іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів за своїм вибором: на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону, або шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотека через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем у порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».
Саме зазначеними нормами закону та положеннями договору іпотеки керувався суд першої інстанції, задовольняючи вимоги Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки.
7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов’язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).
Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого пунктом 3 цього Закону.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, врахувавши, що положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не передбачають підстав для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

ОСТАННІ НОВИНИ