Створено: 25 вересня 2018 Автор: Пархомчук Вікторія

Касаційний господарський суд у справі № 910/23235/17 на доводи скаржника про те, що: норми процесуального права відносять проведення експертиз (у тому числі на замовлення учасника справи) до витрат, пов’язаних з розглядом справи; суди попередніх інстанцій на порушення вимог статей 123, 127 Господарського процесуального кодексу України не віднесли витрати заявника до судових витрат та не застосували норму ч. 13 ст. 129 ГПК України щодо розподілу судових витрат на користь третьої особи у разі відмови від позову та закриття провадження у справі, висловив наступну правову позицію:

 

Відповідно до ч. 3 ст. 130 ГПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред’явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Згідно з частинами 1 та 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Оскільки скаржник подав заяву про залучення його як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, а відповідно до ст. 130 ГПК України у разі відмови позивача від позову право на відшкодування судових витрат передбачено лише відповідачу у справі, при цьому позивач має право відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження у справі, то суди попередніх інстанцій закрили провадження у цій справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України та відмовили у задоволенні заяви про відшкодування судових витрат.

У судів попередніх інстанцій не було підстав для застосування у спірних правовідносинах приписів ч. 13 ст. 129 ГПК України, на яку посилається скаржник, оскільки ця справа по суті не розглядалася та спір у ній не вирішувався, а тому й неможливо було дійти однозначного висновку про те, заперечував чи підтримував ТОВ скаржник заявлені у справі позовні вимоги та, залежно від цього, розподілити судові витрати названого товариства.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

ОСТАННІ НОВИНИ