Створено: 27 травня 2019 Автор: Пархомчук Вікторія

Впродовж цього тижня на нашому сайті буде опубліковано ряд актуальної інформації в галузі земельного права. Теоретичні поняття простою мовою, правові колізії, реальні справи і судова практика – все, що стане в нагоді кожному власнику частинки землі. Для систематизації та швидкої орієнтації в матеріалі, інформація буде розподілена на блоки, в кожному з яких міститимуться підтеми, про які буде йти мова в окремій статті.

Сьогодні ми поговоримо про:

- гарантії прав на землю, способи захисту прав на земельну ділянку, органи, що уповноважені вирішувати земельні спори;

                                                                           - юрисдикцію судів з приводу земельних спорів;

                                                                           - визначення розміру земельної ділянки.

 

Найважливішим гарантом наших прав (в тому числі тих, які ми набуваємо та реалізуємо в земельних правовідносинах) є Конституція України.

У ст. 3  КУ визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Важлива конституційна гарантія щодо захисту прав на землю міститься також у ст. 14 КУ, яка передбачає, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Водночас гарантується право власності на землю. Воно набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Зазначені положення КУ безпосередньо втілені у земельному законодавстві.

Так, згідно з п. «ґ» ст. 5 ЗК до основних принципів земельного законодавства належить забезпечення гарантій прав на землю. Під терміном «гарантія» ЗК розуміє спрямовані дії на забезпечення прав на володіння, користування та розпорядження землею всіх без винятку суб’єктів, які є учасниками земельних правовідносин.

Зазначені гарантії прав на землю передбачені розділом V ЗК (ст.ст. 152 - 161), за яким умовно їх можна поділити на три різновиди:

  • гарантії захисту прав на землю;
  • гарантії, пов’язані з відшкодуванням збитків власникам землі та землекористувачам;
  • гарантії, пов’язані з розв’язанням земельних спорів.

Відповідно положень ст. 152 ЗК, власник земельної ділянки чи землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а також на відшкодування завданих збитків.

Так, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

  • визнання прав;
  • відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, та запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;
  • визнання угоди недійсною;
  • визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;
  • відшкодування заподіяних збитків;

застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст. 158 ЗК, до переліку органів, які уповноважені вирішувати земельні спори, належать суди, органи місцевого самоврядування, а також центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (наразі – Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру).

Як вони розмежовують між собою величезний обсяг спорів у сфері земельних відносин?

Щодо суду, то лише цим органом вирішуються земельні спори щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності та користуванні громадян, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розподілу меж районів у містах.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, вирішує земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів (ч.4 ст. 158 ЗК).

 

Водночас у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом (ч.5 ст. 158 ЗК).

Юрисдикція судів з приводу земельних спорів.

Для встановлення підвідомчості справ, що виникають із земельних правовідносин слід враховувати КОНКРЕТНІ ОБСТАВИНИ справи, а також наявну (але доволі суперечливу) судову практику судів вищих інстанцій.

За загальним правилом вирішення між адміністративними, господарськими та судами загальної юрисдикції питання, хто які спори розглядатиме відбувається в залежності від того, які суб’єкти беруть участь в цих правовідносинах.

Якщо ми маємо справу з юридичними  особами,  а  також громадянами,  що  здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної  особи  і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності, то земельний спір за їх участі розглядатиметься господарським судом, а всі інші – в порядку цивільного судочинства, крім спорів, зокрема, щодо  оскарження  рішень,  дій  чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень  при  реалізації  ними  управлінських  функцій у сфері земельних  правовідносин,  вирішення  яких  згідно з пунктами 1, 3 частини  першої  статті 19 Кодексу  адміністративного  судочинства віднесено  до компетенції  адміністративних  судів.

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок. На рівні з з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин.

Щодо адміністративної юрисдикції.

В нагоді стане Рішення Конституційного Суду України (далі - КСУ) від 1 квітня 2010 р. № 10-рп/2010, в якому визначено, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать земельні спори фізичних і юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язаних з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі і обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.

У будь-якому разі у кожному випадку потрібно застосовувати положення КАСУ, ЦПКУ та ГПКУ про підвідомчість і, виходячи з аналізу спірних правовідносин, визначати їх характер: публічноправовий (наприклад, у разі безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами) або приватноправовий (наприклад, у разі приватизації земельної ділянки шляхом її продажу на конкурентних засадах).

І, головне, при вирішенні питання підвідомчості спору, що виник із земельних правовідносин, слід аналізувати не лише предмет і склад сторін спору, але і його підставу, яка розкриває характер спірних правовідносин між сторонами і вказує на рівність або адміністративне підпорядкування сторін спору!

Трохи детальніше про окремі категорії справ.

Земельні  спори  громадян  з  органами  державної влади та органами  місцевого  самоврядування  з  питань  надання  земельної ділянки   для   ведення   фермерського  господарства  у  випадках, передбачених законодавством,  а також  спори  з  майнових  питань, пов'язаних  із  земельними відносинами,  за участю громадян,  що є членами   фермерського   господарства,   їхніх   спадкоємців  тощо розглядаються  за правилами цивільного судочинства. У зв'язку  з  цим  спори,  пов'язані  з  відмовою  у  наданні громадянину   земельної   ділянки   для    ведення    фермерського господарства,   та   спори   щодо   розподілу  майна  фермерського господарства,  яке  припинило  свою  діяльність,   не   підвідомчі господарським  судам.  Що  ж  до  спорів,  пов'язаних  з  наданням додаткової земельної ділянки фермерському господарству після  його створення,  а  також спорів про припинення діяльності фермерського господарства, то вони відповідно до статей 1 та 20 ГПК підвідомчі господарським судам.

Згідно  зі  статтею  158  ЗК суди розглядають справи  за  спорами  про  межі земельних ділянок, що перебувають у власності  чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з  рішенням  органу  місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади  з  питань  земельних  ресурсів.  Зазначені спори підлягають розгляду  місцевими  судами незалежно від того, розглядалися вони попередньо органом місцевого самоврядування або органом виконавчої влади  з питань земельних ресурсів чи ні. Рішення цих органів щодо такого спору не може бути підставою для відмови в прийнятті заяви чи для закриття провадження у порушеній справі.

У випадках, коли вимоги пов'язуються з визнанням права на земельну ділянку,  встановленням  порядку  користування земельною ділянкою  чи усуненням перешкод у цьому, іншими вимогами з приводу земельної  ділянки чи розташованої на ній нерухомості, зокрема про відшкодування шкоди, заподіяної порушенням земельного законодавства,  обов'язково застосовують правила про виключну підсудність цивільного судочинства.

При розгляді справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів  місцевого  самоврядування  в  разі  незгоди з рішеннями з питань,  віднесених у галузі земельних відносин до їх  компетенції (зокрема,  про відмову в передачі земельної ділянки у власність чи користування,  у продажі земельної ділянки,  в наданні  дозволу  і вимог  на  розроблення проекту відведення земельної ділянки тощо), суд за наявності підстав для  задоволення  позову  визнає  рішення такого  органу  недійсним  і зобов'язує його залежно від характеру спору виконати певні дії,  передбачені його компетенцією  (або  не вчиняти  чи  припинити їх),  на захист порушеного права,  як цього вимагає законодавство,  або надає право позивачеві  вчинити  певні дії  для  усунення порушень його права.

 Суд також може вирішувати питання по суті,  якщо це відповідає закону (наприклад,  визнає відповідно до частини 3 статті 1 Закону України від 5 червня 2003 р. "Про  порядок  виділення  в   натурі   (на місцевості)  земельних  ділянок власникам земельних часток (паїв)" право на земельну частку (пай),  якщо районною (міською) державною адміністрацією  безпідставно  відмовлено  у  видачі документа,  що посвідчує право на земельну частку (пай) і тд.

Давайте до практики.

Бажаєте реалізувати своє право на безоплатне отримання земельної ділянки у власність – перевірте чи Ви не забули про цей документ.

Коротка фабула: рішенням сесії сільської ради громадянину відмовлено в задоволенні клопотання щодо передачі безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовним розміром 0,25 га та в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, що стало підставою  для звернення заявника до суду з вказаним адміністративним позовом. При цьому позивач просив скасувати вказане рішення і зобов'язати  винести на засідання чергової сесії сільської ради та розглянути подане ним клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою по відводу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в межах села.

Суд першої інстанції, з позицією якого погодився і суд апеляційної інстанції, відмовив в задоволенні позову,  оскільки до свого клопотання про передачу у власність земельної ділянки позивач додав графічні матеріали без конкретного зазначення місця розташування земельної ділянки.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про відповідність законодавству цих судових рішень, а саме.

Системний аналіз норм права, що містяться у  статтях 116, 118, 122 Земельного Кодексу України дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Ці норми передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в законі органи приймають одне з відповідних рішень. При цьому, зазначення на карті бажаного місця розташування земельної ділянки має значення для надання об'єктивної оцінки та відповідні на клопотання заявника, оскільки пошук такої ділянки до повноважень ради не віднесено.

У зв’язку з цією справою варто зауважити, що шанси отримати земельну ділянку збільшаться, якщо громадянин спочатку звернеться до територіального органу Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) та замовить  вказані вище графічні матеріали - викопіювання з кадастрової карти або плану. Розміри плати та види послуг, які надаються Держземагенством, встановлені постановою КМУ від 1 серпня 2011 року № 835 «Деякі питання надання Державним агентством земельних ресурсів та його територіальними органами адміністративних послуг».

Додати коментар


Захисний код
Оновити

ОСТАННІ НОВИНИ