Створено: 24 липня 2019 Автор: Пархомчук Вікторія

Велика Палата «поламала» усталену судову практику по стягненню заборгованості ПриватБанком за кредитними картками. Верховний Суд вперше застосував критерій (або стандарт) оцінки поведінки сторін при укладенні кредитного договору між банком і споживачем. Мова йде про Постанову ВП Верховного Суду у справі № 342/180/17 від 03.07.2019 р.

Декілька сторінок дрібного штрифту із зарозумілими словами - форма кредитного договору минулого століття. Банки ще більше спрощують собі життя та економлять папір, посилаючись на самостійне ознайомлення клієнта зі змістом того ж таки громіздкого і складного для сприйняття документу, але вже на сайті Банку. В контексті захисту прав Клієнтів, як слабкої сторони в даних правовідносинах, вказана вище Постанова має велике значення, тому давайте аналізувати разом.

 

Головне питання: чи погодився споживач, коли підписував коротеньку анкету на кредит з усіма умовами, які розміщені на сайті банку (чи додержано письмову форму договору споживчого кредитування)?

Як зазначив в своїй статті І. Томаров, розміщеної на сайті http://www.legalshift.com.ua ,  суд шукав підтвердження, що споживач, підписуючи заяву-анкету, розуміла та ознайомилася і погодилася з Тарифами та Умовами, які згадані в анкеті, але розміщені на сайті.

Для захисту споживача у кредитних спорах при оцінці дій банку щодо надання інформації про умови кредиту суд має перевтілитись у пересічного споживача. Точніше, у пересічного споживача банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності.

Хто такий «пересічний споживач»?

На жаль, ВП ВС не пояснила, який «звичайний рівень освіти» має враховувати суд: достатньо середньої чи презюмується вища освіта? Що таке «рівень правової обізнаності»? Навряд чи слід виходити з того, що пересічний споживач не розуміє жодного слова в договорі. Як визначити, які умови споживач здатен зрозуміти, а які надто складні для нього?

ВП ВС лише вказала, що пересічний споживач не може ефективно здійснити право бути проінформованим про умови кредитування, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил.

По-перше, кількісний показник – обсяг тексту, який треба прочитати, перед тим як укласти договір. Це натяк, щоб банк розробив для споживачів короткий документ? Може не текст, а інфографіку чи інакше задизайнив умови, аби споживач міг швидко побачити істотні умови?

По-друге, складність розуміння тексту споживачем. Юристи не звикли робити дружній інтерфейс документів, а тим паче – перекладати з юридичної на мову повсякденну.

ВП ВС з посиланням на принципи справедливості, добросовісності та розумності зазначає: слід унеможливити покладання на споживача невиправданого тягаря з`ясування змісту кредитного договору.

Це вже не натяк, а чіткий меседж: чим довше і складніше договір з користувачем, який отримує кредит, тим більше вірогідність, що ризик визнання його неукладеним нестиме банк.

Що цікаво: в цій справі суд визнав, що банк не довів згоду клієнта з певними умовами, вказавши, що лише факт підписання позичальником умов про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін може свідчити про їх прийняття позичальником з та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Витяг з Тарифів обслуговування та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не містять підпису відповідачки, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Фактично встановивши недотримання письмової форми кредитного договору, що має наслідком визнання кредитного договору нікчемним (ст. 1055 ЦК), суд не застосував правові наслідки, що з цього випливають та, посилаючись на положення статті 530 ЦК України, все ж стягнув з відповідачки суму залишку тіла кредиту

Суд в даній справі встановив порушення балансу інтересів, де споживач – слабка сторона.

Чому слабка? Конституційний Суд України зазначив, що з огляду на ч. 4 ст. 42 Конституції участь у договорі споживача як слабшої сторони, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту (рішення КСУ від 11.07.2013 р.№ 7-рп/2013). Захист вразливого (vulnerable) споживача – типовий патерналістський підхід, поширений в праві європейских країн.

Аби уявити який вплив вже здійснила Постанова, І. Томаров показав цифрові дані: 54 рішення різних судів у справах з банком, в яких процитовано Постанову у справі № 342/180/17 з 15.07.2019 р. по 23.07.2019 р.

І наостанок, ще декілька важливих висновків з вказаної Постанови:

-   підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг не може бути договором приєднання;

-   правила надання банківських послуг та тарифи мають мінливий характер, тому визначити яка саме редакція правил та тарифів діяла на момент підписання заяви є нереальним;

наслідком недодержання письмової форми кредитного договору є неможливість погодження ціни договору.

Знайте свої права ♥

Додати коментар


Захисний код
Оновити

ОСТАННІ НОВИНИ